Немає жодних шансів, щоб художні твори польських родів, що залишилися в Україні, повернулися до польських власників.

У колекції родини Собанських були дві картини придворного художника Наполеона Жана-Луї Давида: «Портрет Лазара Гоша» і «Щасливий шлюб». Перша знаходилася в головній резиденції Собанських в Оборівці на Поділлі.

Портрет французького генерала Лазара Гоша придбав у Франції Фелікс Собанський. Незадовго до революції син Фелікса Міхал Собанський перевіз найцінніші експонати до Києва і розмістив у своєму будинку за адресою: вулиця Велика Житомирська, 28. Звідти після більшовицької революції їх вкрали.

Як розповів виданню «Rzeczpospolita» Міхал Собанський, вже в 1937 р. вони потрапили до Національного музею українського мистецтва у Києві. Там роботи лишаються до сьогодні.

Інформацію на цю тему подав Анджей Ришкевич у книзі «Французько-польські художні спілки». Автор додав, що кожен предмет з Ободівки мав картку з написом «Колекція Міхала Собанського». Інформацію про цю картину містить також радянський каталог із 1961 р.

Згідно з інформацією, наданою Міхалом Собанським, не вдалося віднайти оригінальних музейних каталогів, якщо вони збереглися, з 1918–1945 рр. Їх досі шукають. Собанський не виключає, що частина сімейних пам’яток могла бути розграбована німцями під час Другої світової війни.

Така доля спіткала ще одну картину, авторство якої приписується Давиду «Щасливий шлюб» (інша назва – «Гра в доміно»). Це полотно купив Міхал Собанський за 5 тис. доларів золотом. Воно прикрашало салон палацу у Варшаві. І було вкрадене під час Другої світової війни, коли німці зайняли палац.

Спадкоємці картини подали інформацію про його втрату до бази військових збитків, що ведеться Міністерством культури. Якщо її знайдуть, наприклад, на аукціоні, держава вживе заходів для повернення роботи до Польщі.

Але чому ж Польща не робить таких кроків щодо картини, викраденої більшовиками?

Магдалена Томашевська з Міністерства культури повідомила, що «польські воєнні збитки – рухоме культурне майно, втрачене в результаті Другої світової війни з території Польщі після 1945 р., як з державних, так і з приватних колекцій, а також із церковних колекцій». Тому, за її словами, «предмети мистецтва, втрачені у 1918–1919 рр., не підлягають реєстрації в базі воєнних збитків, щодо яких Міністерство культури веде діяльність, спрямовану на повернення».

Магдалена Томашевська вказує, що на підставі міжнародного права Польща має можливість пред’являти позови тільки щодо об’єктів, втрачених з її теперішньої території. «Проте вона втратила можливість пред’являти претензії щодо об’єктів з територій Другої Речі Посполитої, які зараз перебувають за межами країни», – додає вона. Чиновниця нагадує, що «і Версальський договір (...), і Ризький договір (...) регулювали повернення предметів культури, викрадених під час війни. Тому Польща у світлі міжнародного права втратила можливість претендувати на їх повернення».

ПОЛЬЩА БЕЗ ПРАВ НА ЦІ КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ

«Польща відмовилася від претензій у середині 1930-х», – додає дипломат, який займається реституцією предметів культури.

Останніми роками держава не створила налагодженого механізму, який дозволив би повернення творів мистецтва, що залишилися за східним кордоном. «Варто, однак, відзначити, що ми не маємо повної інформації про рухоме майно, що там залишилося», – додає історик мистецтва.

У 1996 р. Польща подала прохання про повернення певних колекцій, зокрема львівського збору Оссолінеум, колекції Болеслава Ожеховича, бібліотеки Вітольда Чарторийського, регалій та пам’яток із колекції Владислава Лозинського, пам’яток із Національного музею імені Короля Яна III. Претензії стосувалися колекцій, які передали польському народу, а не Львову, або належали установам, розташованим на території нинішньої Польщі, та приватним особам.

Українці проігнорували прохання Польщі. Подібний ефект принесли розмови під час засідання Польсько-українського комітету у справах повернення культурних цінностей, хоча в підсумковому протоколі було рекомендовано обміняти львівську бібліотеку Оссолінеум на архів Наукового товариства імені Шевченка, який українській стороні запропонувала Польща.

Джерело: Rzeczpospolita