6 лютого 1989 р. у Варшаві розпочалися переговори за круглим столом. У них взяли участь представники органів влади Польської Народної Республіки та середовища делегалізованої у 1981 р. профспілки «Солідарність». Ці переговори вважаються переломним моментом в історії трансформації комуністичної системи в Польщі та інших країнах східного блоку.

У 1988 р. посилилася економічна та соціальна криза, що тривала в Польщі багато років. Підтвердженням суспільних настроїв була хвиля страйків, що вибухнули у квітні та серпні. Незважаючи на ризик соціального бунту, представники влади ще влітку вважали, що «Солідарність» відійшла у минуле, хоча у серпні та вересні 1988 р. вже відбулися перші переговори між лідерами опозиції та владою в особі глави Міністерства внутрішніх справ, генерала Чеслава Кіщака.

У владі тривали суперечки щодо обсягу можливих поступок і реформ. Віссю дискусії було питання легалізації «Солідарності». Вимоги опозиції та позиція влади завели переговори в глухий кут на кілька тижнів. Лише в середині січня 1989 р. ЦК Польської об’єднаної робітничої партії погодився розпочати діалог. 27 січня під час зустрічі Леха Валенси та генерала Кіщака у Магдаленці під Варшавою було узгоджено процедуру переговорів та їх теми.

Круглий стіл розпочався 6 лютого 1989 р. у Варшаві в сучасному Президентському палаці (тоді офіс Ради міністрів). У зустрічі взяли участь 54 представники урядової коаліції та сил опозиції й «Солідарності». Склад коаліційно-урядової делегації затвердив генерал Войцех Ярузельський, який особисто не брав участі в засіданнях. Представники частини опозиції були обрані утвореним 18 грудня 1988 р. громадянським комітетом при Леху Валенсі. Ідею переговорів із режимом відкинула частина опозиційних кіл, зокрема Конфедерація Незалежної Польщі та «Солідарність у боротьбі».

Більшість обговорень проводилися в рамках трьох переговорних груп, які обговорювали плюралізм профспілок, економічні та соціальні проблеми й політичні реформи. Багато справ вирішувалися під час конфіденційних зустрічей у Магдаленці.

5 квітня після двох місяців переговорів відбулося підписання угоди та урочисте пленарне засідання, що завершувало переговори. Головним елементом політичного консенсусу була організація вільних виборів до нової парламентської палати Сенату, а також частково вільні вибори до Сейму. Обидві палати мали разом обирати президента Польської Народної Республіки. Влада зобов’язалася легалізувати незалежну самоврядну професійну спілку «Солідарність» та незалежну самоврядну професійну спілку індивідуальних фермерів «Солідарність». Також вона погодилася на відновлення публікації видання «Tygodnik Solidarność» та створення щоденної газети, контрольованої опозицією.

Джерело: dzieje.pl