На шпальтах «New York Times» Майкл Швірц пише з Рівного про суд над росіянином, який, за його словами, убив українця на замовлення російських служб. Він змальовує картину замовлення Москвою вбивств українців, які у 2008 р. допомагали грузинам у війні проти Росії.

Обвинувачений, із яким автор розмовляв у СІЗО в Рівному, Олег Смородинов, не є російським агентом. Він має кримінальне минуле і, за його словами, погодився на вбивство заради грошей. Знайомим він хвалився, що став шпигуном.

Стаття Майкла Швірца, опублікована в неділю, 31 березня, показує, що він мав список із прізвищами шести українців. Йому вдалося вбити одного – Івана Мамчура – у 2016 р. Він поїхав до Росії, але повернувся в Україну на день народження колишньої подруги. Вона повідомила поліцію й Олега Смородинова арештували.

Автор звертає увагу на прийняття у 2006 р. в Росії закону, який допускає вбивства за кордоном тих, кого Москва вважає «екстремістами». Він також зазначає, що для української системи правосуддя та правоохоронних органів вбивство Івана Мамчура було «частиною ланцюга злочинів, основною метою яких є дестабілізація країни». Так сказав Майклу Швірцу очільник української поліції Сергій Князєв.

Виявилося, що люди зі списку Олега Смородинова були українськими військовими, які у 2008 р. перебували в Грузії. Майкл Швірц нагадує, що за кілька років до тієї п’ятиденної війни Україна таємно продала Грузії сучасну зенітну зброю. Ця зброя у 2008 р. була успішно застосована на грузинській стороні проти російських літаків. Росіяни не захотіли повірити, що грузинські солдати зуміли впоратися з цією складною системою. Вони стверджували, що їм мусили допомагати українські солдати.

Автор підкреслює, що для президента Володимира Путіна це було актом зради. Тоді російський лідер анонсував на прес-конференції: якщо підтвердиться, що озброєння обслуговували спеціалісти з України, Росія з ними «зв’яжеться».

Майкл Швірц отримав список, який мав на своєму комп’ютері Олег Смородинов. П’ятеро із шести чоловіків, зазначених у ньому, досі живі. Принаймні поки, як каже Сергій Князєв. Автор виявив у різних джерелах, що всі вони були у 2008 р. в Грузії. Один із них запевнив, що не брав участі у воєнних діях.

«New York Times» підкреслив, що не публікує прізвищ цих людей, побоюючись за їхню безпеку. Майкл Швірц теж отримав підтвердження від української влади того, що Іван Мамчур перебував у Грузії, коли почалася війна 2008 р. Він був одним із командувачів «3-го полку спеціальних операцій української армії, елітної формації, солдати якої воювали також в Іраку та Афганістані».

Автор зазначає, що представники української влади запевнили його, що ні Іван Мамчур, ні жоден інший український солдат не брав участі в боях у Грузії. Кремль ніколи не вірив у такі запевнення.

Олег Смородинов не шкодує за вчинене і припускає, що його визнають винним. Він вказує: якби його не арештували, він продовжив би убивати, закреслюючи чергові імена зі списку. Він сподівається на обмін на одного з багатьох українців у російських в’язницях. Проте російська сторона досі ним не зацікавилася.

«Він не розуміє, що нікому не потрібен, – цитує автор командира української поліції. – Його забули, списали (...). У нашого ворога, на жаль, багато таких людей, як він».

Джерело: RMF24