«Він присвятив Гданську майже все своє життя», – так про Павла Адамовича говорять його колеги, близькі, які бачили, скільки серця він вкладав у свої щоденні професійні обов’язки. Він жив містом, його історією, долями його мешканців. Він був самоуправлінцем, політиком із плоті і крові, про що свідчить його шоста каденція. Матеріал програми «Polska i świat» каналу «TVN24».

«Він був помішаний на Гданську. Він читав усе про нього, просто жив цим містом. Він працював сім днів на тиждень, бував усюди», – згадує Антоні Павляк, давній колега і друг Павла Адамовича.

Завжди пов’язував громадську діяльність із місцевим самоврядуванням

Павло Адамович почав свою політичну діяльність у 1980-х роках. Як учень середньої школи він боровся за свободу і демократію, поширюючи пресу й підпільні видання.

«Він був лідером студентського мирного антикомуністиного руху. Був головою страйку 1988 р., який підтримував працівників верфі, також був дуже важливим представником молодого покоління «Солідарності», – згадує директор Європейського центру «Солідарності» Басіл Керський.

Він завжди пов’язував громадську діяльність із місцевим самоврядуванням. У 1990 р. вперше від імені Громадянського комітету став міським депутатом. Потім, протягом більше 20 років, він працював в ім’я рівності та солідарності на посаді мера.

«Він брався за найскладніше і ніколи цього не боявся. Він ніколи не боявся з’являтися в засобах масової інформації чи просто зустрічатися із людьми. Це було для нього і для всіх нас абсолютно природнім», – говорить Яцек Карновський, мер Сопоту.

Підтримував меншини

«Природнім для нього було також те, що, як він сам стверджував, людина іноді змінює свої погляди. У 2005 р. він заборонив організацію маршу рівності, а через 12 років сам очолив ходу рівності у Гданську. Його місто мало бути, насамперед, містом толерантності.

Нікодем Мрожек з Асоціації підтримки осіб ЛГБТ «Tolerado» нагадує, що про Гданськ «говорили, що це місто свободи і солідарності». «За керівництва мера це було не просто порожнє гасло. Це місто дійсно таким було», – оцінює він.

Павло Адамович особливо підтримував тих, хто лишався в меншості. Він першим у Польщі заснував Раду з питань рівного ставлення та Раду з питань іммігрантів. «Завдяки ньому наша асоціація приєдналася до програми підтримки біженців, ставши місцем, де біженці можуть займатися волонтерською діяльністю», – пояснює Тадеуш Махульський з Асоціації руху «Maitri».

«Гданськ знає, кого він втратив»

Він присвячував час не тільки політиці, але й благодійності. У рамках програми «Adopcja serca» («Усиновлення серця») Адамович мав під опікою трьох дітей у Руанді та Конго. Його двері завжди були відкритими.

«Ми будемо продовжувати боротьбу. Ми стежитимемо за тим, щоби ця політика рівності існувала, впроваджувалася, щоби ця спадщина не була втрачена», – каже Ельжбєта Яхлевська, колишня кандидатка від партії «Lepszy Gdańsk» («Кращий Гданськ») на посаду мера міста.

Олександр Халл, опозиційний активіст часів Польської Народної Республіки, заявив: «Гданськ знає, кого він втратив. Людину, яка, на мою думку, може зіграти в польській політиці ще дуже велику роль».

Джерело: www.tvn24.pl