«Я планую мандрувати в часі – перейти на 80-ті, а потім на 90-ті», – говорить Мірослав Вавровський, організатор Фестивалю легенд року в Долині Шарлотти. В його планах – будівництво концертного майданчика на 40 тис. осіб і музей Карлоса Сантани.
– Карлос Сантана бував у Вас уже тричі. Коли приїде ще раз?
– У 2017 р. він не концертуватиме у Європі. Однак маю надію, що Долина Шарлотти увійде в тур. Він натхненний, і навіть його охоронець, який їздить із ним вже 15 років, сказав, що не бачив його раніше в настільки піднесеному стані.
– Кажуть, що Ви запропонували Сантані тут пожити?
– Звичайно, що я був би не проти (сміється), але більше йдеться про будівництво його музею. Я хочу побудувати новий будинок. На горі – великі апартаменти, де Сантана зможе проживати, коли буде в мене концертувати. А в інший час він буде відкритий для гостей. Знизу буде музей.
– Маєте вже експонати?
– У січні або лютому я хочу полетіти до Каліфорнії. Сантана сказав, що я зможу взяти у нього частину речей. Маю надію, що він дасть мені інструменти, якісь гаджети, одяг, плакати або навіть воскову фігуру чи рекламні матеріали. Також я б дуже хотів отримати фільми, тому що музей повинен бути мультимедійним.
– Скажу чесно, це неймовірно, що Сантана подарує свої речі туристичному центру в Польщі під Слупськом, а не якомусь відомому музею в США.
– Якщо подарує, адже не можна бути впевненим. Але факт, що у нас хороші близькі відносини. Спрацювала магія місця, ліс, ставок і, мабуть, моє бажання його сюди привезти. Митці – надзвичайно вразливі люди, а концерти в Долині Шарлотти справляють на них незабутнє враження. Під час його першого перебування заінтригований місцем Сантана вирішив пройтися амфітеатром. Ще перед своїм виступом. Тому ми вийшли з готелю, йдемо до амфітеатру, де вже грають на розігріві. Люди слухають, вже збираються натовпи біля барів, де гості п’ють пиво, їдять. Ну і уявіть собі, що він туди йде. І раптом з-за бару, де саме стояли пусті бочки з-під пива, з-за такого рогу виходить Сантана. Весь у білому. Треба було бачити реакцію тих людей. Ніби побачили Папу Римського.
– У Вас був і Боб Ділан. Останнім часом про нього багато говорили у зв’язку із премією Нобеля та його довгим мовчанням. Чим він Вам запам’ятався?
– У 2015 р. я приймав Роберта Планта, поїхав, як завжди, в аеропорт, переляканий, тому що Плант може бути химерним і ображатися. Як і зазвичай, я боявся переїзду з Гданська до Слупська, тому що він триває 3 години. Я привітав його словами: «Я чекав на тебе стільки років». А він відповів: «Ти чекав, поки я подешевшаю». Виявилося, що в нього є почуття гумору. Ми приїхали до мене, я пригостив його вечерею, під час якої він розповів мені історію, як Ділан із Марком Нопфлером записували альбом у Нью-Йорку. Вони записали диск, але протягом того цілого місяця Ділан не промовив ані слова до Нопфлера. Це весь Ділан.
– Тобто його поведінка після інформації про надання премії Нобеля Вас не здивувала?
– У мене не було тяжчого концерту. По-перше, він складний і непередбачуваний. По-друге, менеджер туру перебільшував із охороною та вимогами. Я ніколи раніше не був на його концерті. Але мій друг, журналіст із Бельгії, «Діланіст», сказав мені, що це був один із кращих концертів, які він бачив. Тому що Ділан реагував на публіку. Я підозрюю, що він реагував більш-менш позитивно, тому що майданчик був повний, а він не збирає десятків тисяч людей. У мене було вісім тисяч. Що важливо, більшість із них знали, хто такий Ділан. Після концерту до мене підійшов менеджер і сказав: «Ти найщасливіша людина у турі, тому що він знайшов на тебе час». Він таки знайшов. Поплескав мене по обличчю, кажучи: «Чудове місце, чудова публіка, я хочу сюди повернутися». Він дав мені плакат із автографом, чого не робить. Дозволив також зробити серію фото, чого також, зазвичай, не робить. Знову Долина стала приводом такого, а не іншого його ставлення.
– Як взагалі сталося, що під Слупськом з’являються найбільші зірки року?
– Я люблю цю музику, тому все почалося з трохи егоїстичних міркувань.
– Як?
– Це було випадково. Спершу у нас тут були коні, якими пристрасно захоплюється моя партнерка. Постало агротуристичне господарство, ми побудували стайню, а потім почали зводити готель. Так з’явилася Долина Шарлотти. Біля готелю була западина, повз яку я щодня проходив. І якось подумав, що, може, вийде тут зробити амфітеатр на 1500 осіб. Можливо, приїде «Perfect», «Budka Suflera»? Такими були мої тодішні мрії. І вони приїхали, потім на розігрів.
– Перший концерт?
– У 2007 р. Кристина Пронько, потім Рей Вільсон. Амфітеатр я будував із в’язнями. Їх було восьмеро. Ми все робили самі. Я кажу їм: «Хлопці, якщо встигнете до середини липня зробити, постараюся організувати вам перепустки на перші концерти». І ми встигли. Був майже повний театр. Виявилося, це було те, що потрібно. Це було дуже спонтанно. Повна імпровізація. Після першого концерту я познайомився з агентством із Берліна, а в них були такі зірки, як «Slade», «Sweet». І почалося.
– Ви довго вчилися працювати в цьому світі?
– Я весь час вчуся.
– Великі фестивалі, такі, як гдинський «Opener» чи варшавський «Orange», є Вашими конкурентами?
– У певному розумінні так, тому що два роки тому я вписувався саме в середину «Opener», і багато людей повинні були вибирати. Але у нас трохи інша публіка та інша атмосфера.
– Ви тричі збільшували амфітеатр, сьогодні у ньому помістяться 10 тис. осіб. Ви і далі хочете його розбудовувати?
– Ні, але я готую другий концертний майданчик на полі, на 30–40 тис. людей. Стоячи.
– Тобто «Woodstock»?
– Так. У мене гарні поля, ідея виникла в цьому році. Я кулінарно обслуговував Яроцин і подумав, чому би не зробити це в мене.
– У вас був Ділан, Плант, «Deep Purple» та багато інших легенд. Регулярно приїжджає Сантана. Але ніхто не вічний. Що буде через десять років? Ви запросите «Green Day», «Kings of Leon»?
– Звичайно, планую мандрувати у часі, відповідно у 80-ті, а потім у 90-ті роки. Але поки що не розповім, про кого я думаю. Все по порядку.
Джерело: Міхал Станкевич, Rzeczpospolita
