Польща пам’ятає власний шлях до Євросоюзу. Пам’ятає перехідні періоди, квоти, обмеження на доступ до ринків і субсидій.

Сьогодні дедалі голосніше лунає думка: якщо ЄС тоді захищав себе від польського агросектору, то чому зараз не має захищати Польщу від українського?

Ще кілька років тому український аграрний ринок для Польщі був радше питанням солідарності, транзиту й підтримки країни, що воює. Сьогодні він дедалі частіше звучить як слово-тригер ‒ у заявах політиків, у протестах фермерів, у заголовках медіа. Українське зерно, кукурудза, ріпак стали не просто товарами, а символами глибшого страху: що буде з польським агросектором, якщо Україна стане повноправним членом Європейського Союзу?

Нещодавня заява міністра сільського господарства Польщі лише загострила цю дискусію. Він прямо сказав: польський аграрний ринок потрібно захищати від наслідків вступу України до ЄС так само, як колись Євросоюз захищав свій ринок від Польщі, запроваджуючи для неї обмеження, перехідні періоди та квоти. Ця фраза багато що пояснює. Вона показує, що страхи польських аграріїв не ситуативні, а системні. І що йдеться не лише про теперішні поставки зерна, а про майбутню архітектуру європейського агроринку.

Щоб зрозуміти, звідки ці побоювання взялися, варто повернутися на кілька років назад. Після початку повномасштабної війни Європейський Союз відкрив свій ринок для української агропродукції, скасувавши мита та квоти. Це рішення було політичним і моральним ‒ підтримати Україну в критичний момент. Але в польській публічній дискусії ця лібералізація швидко набула іншого звучання. У Польщі почали говорити про різке зростання обсягів українського зерна на внутрішньому ринку, про те, що продукція, яка мала йти транзитом, у багатьох випадках залишалася в країні, тиснула на ціни й била по місцевих фермерах. Саме таку картину малювали протести та політичні заяви.

Водночас питання в тому, наскільки ця інтерпретація відповідала реальності. Українські виробники наполягають: вони не могли демпінгувати ціни, адже за окремими позиціями продукція на польському ринку була дешевшою. А частина польських експертів прямо вказує на інше: ціни на зерно формуються не на кордоні з Україною, а на європейських біржах, зокрема на паризькій MATIF, і залежать від глобальних, а не регіональних чинників. Але саме цей наратив – про «українське зерно, яке обвалює ринок», – став основою для подальшої політичної реакції.

У 2023–2024 рр. Польща стала одним із центрів аграрних протестів. Фермери блокували дороги, пункти пропуску на кордоні з Україною, вимагали обмежень на імпорт і жорсткішого контролю. У їхніх гаслах дедалі частіше з’являлися закиди не лише економічного, але й якісного характеру: мовляв, українська продукція не відповідає стандартам ЄС, виробляється з використанням заборонених у Євросоюзі засобів захисту рослин, а конкуренція є несправедливою, бо українські виробники не живуть у тих самих регуляторних умовах, що європейські.

На цьому фоні між Україною та Єврокомісією була підписана нова угода про правила вільної торгівлі, яка мала зняти напругу: запровадити механізми контролю, запобіжники, можливість обмежень у разі різкого дисбалансу на ринках. Але для багатьох польських аграріїв і політиків це стало не фіналом конфлікту, а лише паузою. Бо за всіма цими суперечками стоїть значно більше питання: що буде, коли Україна з тим самим аграрним потенціалом, масштабами виробництва і нижчою собівартістю увійде до ЄС?

Польща пам’ятає власний шлях до Євросоюзу. Пам’ятає перехідні періоди, квоти, обмеження на доступ до ринків і субсидій. І сьогодні дедалі голосніше лунає думка: якщо ЄС тоді захищав себе від польського агросектору, то чому зараз не має захищати Польщу від українського?

Наприкінці року Польщу знову сколихнули протести фермерів. У грудні 2025 р. аграрії вийшли на вулиці по всій країні – і цього разу масштаб був показовим. 30 грудня протести відбулися більш ніж у 160 локаціях Польщі. Формальним приводом стала не Україна, а інша угода про вільну торгівлю – цього разу між Європейським Союзом і країнами МЕРКОСУР.

Фермери виступили проти планів створення зони вільної торгівлі з Латинською Америкою, яка передбачає скасування тарифів і торговельних бар’єрів. На їхню думку, така угода може «затопити» польський ринок дешевою аграрною продукцією з Бразилії, Аргентини, Уругваю та Парагваю. У протестній риториці знову з’являються знайомі аргументи: страх нерівної конкуренції, падіння цін і сумнівів у якості імпортної продукції.

Польські фермери заявляють, що продукти з країн МЕРКОСУР можуть бути нижчої якості, ніж європейські, зокрема через відмінності у використанні засобів захисту рослин і стандартів виробництва. Ці закиди звучать майже дзеркально до тих, які раніше лунали на адресу української агропродукції. Різниця лише в географії ‒ логіка протесту залишається тією ж самою.

Decydujące negocjacje w Brukseli mogą wpłynąć na przyszłość europejskiego rolnictwa. Czy umowa z Mercosur przyniesie oczekiwane korzyści? #swiat #wskrocie #mercosur #uniaeuropejska #rolnictworolnicy https://t.co/krUUYrpmL2

— Onet Wiadomości (@OnetWiadomosci) January 7, 2026

7 січня в Брюсселі запланована ключова зустріч щодо угоди з МЕРКОСУР, яка має стати одним із вирішальних політичних моментів перед її можливим підписанням. За повідомленнями медіа, угоду з країнами МЕРКОСУР планують підписати вже 12 січня. Вона передбачає так звані захисні механізми ‒ можливість обмежувати імпорт у разі надмірного тиску на європейські ринки. Але сам факт масових протестів показує: довіри до цих запобіжників у фермерів дедалі менше. Польські аграрії бояться, що не витримають конкуренції.