Замкові гори в Мельнику та Більську-Підляському, францисканський монастир у Дорогичині, пагорб у Мєркіне, Тракайський замок і Вежа Гедиміна у Вільнюсі – всі ці пам’ятки, пов’язані зі спадщиною Вітовта Великого, об’єднав спільний українсько-польсько-грецько-литовський проєкт «Цифрова трансформація для розбудови потенціалу культурної спадщини».

Ці історичні місця делегація з Луцька мала нагоду відвідати 26–28 вересня в рамках змішаного туру до Польщі та Литви під назвою «Пояс Вітовта». До складу делегації увійшли, зокрема, представники Університету імені Лесі Українки та волинських громадських організацій. Як очікується, згодом польські та литовські партнери зможуть побувати з відповідним візитом в Україні, де також оглянуть культурні об’єкти, що асоціюються з родом Гедиміновичів.

Руїни костелу в Мельнику 

Відзначимо, що «Цифрова трансформація для розбудови потенціалу культурної спадщини в Литві, Польщі та Україні» – це спільний проєкт Волинської фундації (Україна), Університету Білостоку (Польща), Інституту розвитку підприємництва (Греція) й Інституту освітніх досліджень та інновацій (Литва). Він фінансується програмою «Креативна Європа». Ініціатива зосереджена на оцифруванні культурної спадщини, пов’язаної з великим князем литовським Вітовтом Великим, сприянні цифровим інноваціям і розвитку транскордонної співпраці.

Завдяки цьому проєкту вдалося не тільки розробити транснаціональний туристичний маршрут «Пояс Вітовта», а й оцифрувати об’єкти та будівлі, пов’язані з історичною постаттю Вітовта Великого, які розташовані в Україні, Польщі та Литві, створити мобільний застосунок і сайт із вільним доступом до цифрових 3D-моделей історичних споруд та їх описом. Це Вітовтова вежа і Тягинська фортеця на Херсонщині, Київський, Кременецький і Луцький замки (Україна), Замкові гори в Мельнику, Більську-Підляському та Дорогичині (Польща), Тракайський замок, Вежа Гедиміна у Вільнюсі та пагорб у Мєркіне (Литва).

Як наголошують партнери проєкту, Вітовт Великий – це об’єднавча постать в історії Литви, України та Польщі, а період його правління демонструє ранню форму європейської єдності, що ґрунтувалася на співпраці, толерантності та взаємопідтримці між різними культурами.

«В основі цього проєкту – історична постать Вітовта Великого й унікальні зв’язки, наявні між нашими країнами, народами та культурами. У цей дуже складний час це надзвичайно важливо для нашої української команди. Ідея проєкту виникла ще до початку повномасштабного російського вторгнення. Ми вже тоді розуміли важливість оцифрування культурної спадщини. Але з початком великої війни усвідомили, що її оцифрування потрібне не лише для популяризації, а й для виживання цих об’єктів в Україні. Культурна спадщина в Україні є частиною європейської культурної спадщини. І цей проєкт насправді демонструє, наскільки взаємопов’язані наші землі, і що протягом століть ми поділяємо наші спільні європейські цінності», – розповіла очільниця Волинської фундації Анна Данильчук.

У краєзнавчому музеї Мєркіне

Друга назва проєкту – «Пояс Вітовта» – невипадкова. Вона спрямовує нас до знахідки, виявленої в Білорусі на початку 1990-х. Ідеться про княжий пояс XIV–XV ст. За однією з версій, його великому князю Вітовту подарував кримський хан Хаджі І Ґерай. «Також пояс – це термін, який часто використовують у географії, щоб проілюструвати зв’язок між певними локаціями. А завданням нашого проєкту якраз і було поєднати різні місця, пов’язані з історичною постаттю Великого Вітовта, в Україні, Польщі та Литві», – додала Анна Данильчук.

Обираючи культурні об’єкти, учасники проєкту звертали увагу не тільки на ті, що існують дотепер, а й на ті, що були частково або повністю зруйновані, аби відтворити їх за допомогою сучасних технологій і зробити доступнішими, адже «коли ти можеш побачити, як історія оживає, вона стає більш реалістичною». Наприклад, у межах проєкту було надруковано листівки; відсканувавши QR-коди на них, можна «оживити» ту чи ту пам’ятку.

Як звернув увагу історик, професор Університету в Білостоку Кшиштоф Буховський, до сьогодні в Польщі замки, розбудовані за Вітовта, не збереглися. Наприклад, у Дорогочині є лише Замкова гора, в Мельнику – руїни костелу, а в Більську-Підляському – пагорб, де, імовірно, було городище.

Вежа Гедиміна у Вільнюсі

«Отже, у випадку Підляшшя порівняно з литовськими, українськими чи білоруськими пам’ятками ми можемо говорити тільки про авторську візуалізацію. Але завдяки цьому проєкту ми можемо в певному сенсі повернути Вітовта на Підляшшя, повернути його в нашу пам’ять», – поділився історик.

З українських пам’яток до проєкту увійшли, зокрема, об’єкти культурної спадщини розташовані в Херсонській області, які ризикують бути знищеними щодня.

«Нині Вітовтова вежа і Тягинська фортеця в Херсонській області перебувають під постійними обстрілами російських окупантів. Вітовтова вежа сильно постраждала від вибухової хвилі через підрив Каховської ГЕС російськими солдатами… Це ще одне нагадування, наскільки важливо зупинити людей, які знищують не тільки життя українців, а й руйнують об’єкти спільної європейської спадщини. І, безумовно, оскільки наша країна перебуває на шляху до євроінтеграції, «Пояс Вітовта», період правління Вітовта Великого – це ще одне підтвердження того, що Україна просто повертається додому», – наголосила голова Волинської фундації Анна Данильчук.

Також вона запросила партнерів із Польщі та Литви до Луцька й нагадала, що саме тут у 1429 р. з ініціативи Вітовта відбувся З’їзд європейських монархів. Нині багато істориків вбачають у цій події прообраз саміту Євросоюзу.

Очільниця Інституту освітніх досліджень та інновацій Барбара Станкевич теж пригадала про З’їзд європейських монархів у Луцьку, на якому Вітовту запропонували корону. «Ми окреслили цей з’їзд як прототип дипломатичних зусиль регіону, спрямованих на захист Європи від її східного ворога. Це актуально і зараз – у контексті солідарності Європи в питанні захисту України», – зазначила вона.

Як додала, «Пояс Вітовта» покликаний засвідчити, що і Литва, і Польща, і Україна з огляду на їх історичну, культурну й ідеологічну сутність лежать у європейському ландшафті. «Чому ми хочемо наголосити на цьому зараз? Тому що добре розуміємо, як історичні наративи використовує в своїй політиці «русскій мір». Отож, наш проєкт повертає Україну в коло європейських держав і до європейської історичної та інтелектуальної традиції», – акцентувала Барбара Станкевич.

Відзначимо, що проєкт «Цифрова трансформація для розбудови потенціалу культурної спадщини в Литві, Польщі та Україні» є трирічним і ще триває.

Текст і фото: Ольга Шершень