Сьогодні їй виповнилося би 90 років. Анна Валентинович була громадською діячкою й опозиціонеркою у часи ПНР. Відважно діяла у вільних профспілках, сформувала принципи діяльності незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність». У 2006 р. її нагородили орденом Білого орла.

Життя Анни Валентинович і її боротьба за верховенство права – спочатку в корабельні, а потім у масштабах всієї Польщі – сформували головні риси «Солідарності». Вона була вірна основоположним цінностям не лише на словах, а й у житті. Вважала, що правда – найважливіша.

Завжди виступала за порядність і законність, захищала гідність людини. Все життя боролася – не заради себе, а задля інших.

Народилася на колишніх землях Другої Речі Посполитої

Анна Валентинович (дівоче прізвище Любчик) прийшла на світ 15 серпня 1929 р. у селі Сінне (нині Садове в Гощанському районі Рівненської області), яке в міжвоєнний період ХХ ст. належало до Другої Речі Посполитої. У 12 років мусила піти працювати до польського землевласника. Згодом разом із господарями, в яких працювала, потрапила під Варшаву. Потім перебралася до Гданська.

Там спочатку знайшла роботу в сільському господарстві, потім потрапила до пекарні, згодом працювала на заводі з виготовлення маргарину. Під кінець 1950 р. Анна Валентинович записалася на курси зварювальників, після чого пішла на роботу у Гданську корабельню. Швидко стала передовиком виробництва, виконувала по 270 % норми. У нагороду її знімки друкували в газетах.

Початок опозиційної діяльності

Вступивши до Ліги жінок, почала відстоювати права працівників. Тоді й почалися її проблеми з Управлінням держбезпеки. З часом важка праця зварювальника призвела до погіршення здоров’я. Вона відмовилася від можливості отримати пенсію і стала кранівницею.

Під час протестів робітників у грудні 1970 р. Анна Валентинович готувала страйкарям їжу. Зустрілася теж як делегат корабельні з першим секретарем польської компартії Едвардом Гереком. У 1978 р. стала співзасновницею Вільних професійних спілок. Вона діяла відкрито, її квартира була контактним пунктом профспілок.

За п’ять місяців до досягнення пенсійного віку Анну Валентинович звільнили з роботи за статтею. Рішення керівництва корабельні викликало 14 серпня страйк, унаслідок якого була заснована незалежна самоврядна професійна спілка «Солідарність». Першою вимогою страйкарів було повернення Анни Валентинович на робоче місце. Її інтернували й утримували в пенітенціарному закладі. Також її намагалися отруїти.

Уже після 1989 р. вона жила в скруті. Попри це, відмовилася від спеціальної пенсії від тодішнього прем’єр-міністра Марека Бельки. Відмовилася теж прийняти титул Почесного громадянина Гданська. У липні 2006 р. гданський відділ Інституту національної пам’яті оприлюднив дані про те, що за часів комуністичної Польщі за Анною Валентинович стежили понад 100 службовців і таємних працівників Служби безпеки. У 2006 р. її нагородили орденом Білого орла.

Смерть і ексгумація

Анна Валентинович загинула 10 квітня 2019 р. у катастрофі президентського літака Ту-154М у Смоленську, який летів на відзначення 70-ї річниці Катинського злочину. Її тіло ідентифікували родичі, які прибули до Москви. Анну Валентинович поховали 21 квітня 2010 р. на кладовищі Сребжиско у Гданську.

Через два роки рідні врешті отримали доступ до документів про розтин, проведений у Москві. В результаті експертизи й ексгумації виявилося, що тіло в труні належало іншій жінці. Тодішнє керівництво прокуратури звинувачувало родину Валентиновичів у неналежному опізнанні тіла.

Під час наступного розтину, проведеного вже в Польщі, виявилося, що в Москві тіло осквернили. Останній похорон Анни Валентинович відбувся на гданському кладовищі Сребжиско 28 вересня 2012 р.

Джерело: radiogdansk.pl