«Я намагалася не думати про те, чого не маю, адже, якщо в мене немає фруктів, то вони не з’являться, тому що в океані немає дерев. Я не піду в магазин, тому що там немає магазинів. Навіщо про це думати, якщо це все одно не допоможе? Я думала про хороші речі. Це були 216 чудових днів. Я вже не пам’ятаю штормів, не пам’ятаю хвиль. Було чудово», – зізнається в інтерв’ю «RMF24» Йоанна Пайковська, полька, яка наодинці здійснила навколосвітню подорож на човні, не заходячи в порти. Вона вирушила в подорож у вересні та повернулася до Польщі кілька днів тому.

Міхал Доброловіч, «RMF FM»: Після 216 днів самотньої подорожі вам запам’ятався якимось особливим чином конкретний день, тиждень, місяць?

Йоанна Пайковська: Подорож закінчилася нещодавно, я досі нею живу. Мені інколи не віриться, що мені вдалося це зробити. Я пам’ятаю лише гарні речі. Я вже забула про шторми, про високі хвилі. Залишилося задоволення, що вдалося це зробити.

Коли з’явилася ідея вирушити в такий рейс?

Я давно про це мріяла. Це була мрія мого життя. Її вдалося втілити невеликими кроками. Вона не з’явилася вчора. Це був виклик, який вимагав часу.

Як довго тривала підготовка?

По-перше, у мене не було човна. Він мав бути спеціальним, міцним. Я позичила човен у знайомого німецького моряка, мені пощастило. Підготовка до самого запливу не зайняла багато часу. Я давно плаваю, чудово себе почуваю – це моя стихія.

Що найбільше бракує під час такої поїздки?

Звісно, чогось не вистачає. Я намагаюся не думати про це, адже, якщо в мене немає фруктів, то вони не з’являться, тому що в океані немає дерев. Я не піду в магазин, тому що там немає магазинів. Я запланувала подорож без зупинок, без входу в порти. Навіщо про це думати, якщо це все одно не допоможе? Я думала про хороші речі, які в мене були і раділа їм. Я не думала про те, чого мені не вистачало, тому що цього було дуже багато.

Що їдять під час таких круїзів?

Це не дуже цікава їжа, скажу прямо. Її можна порівняти з тим, що альпіністи беруть в гори, тому що це легко приготувати. Навряд чи хтось позаздрить моєму меню. Це були страви, яких я би вдома не їла.

Що ви їли на сніданок?

Вівсянка з сухофруктами – щодня, протягом семи місяців.

Що ви думали, коли вийшли із човна після семи місяців?

Мене приголомшили люди. Протягом семи місяців я не говорила, поряд не було людей, перший момент серед людей був дуже складним.

Ви розмовляли сама із собою під час подорожі?

Бувало. Із собою, із човном...

Був якийсь телефонний або електронний зв’язок?

У мене був електронний зв’язок, я могла писати та отримувати електронні листи, але телефонних дзвінків не було протягом семи місяців. Я знала, що мої рідні хвилюються, тому електронний зв’язок був більше потрібен їм, ніж мені. Я була у своїй стихії, чудово проводила час.

Якби цей рейс тривав не сім, а вісім, дев’ять або, можливо, дванадцять місяців, ви би вирушили у таку подорож?

Я завжди намагаюся йти якомога швидше, але це довгий шлях. Човен не регатний. Я не налаштовувалася на конкретну кількість місяців, але намагалася пройти це швидко. Я задоволена часом – 216 днів.

Ви плануєте повторити або здійснити подібну подорож?

Поки я повертаюся до життя, це не так просто. Найскладніше – говорити, тому що я не говорила протягом семи місяців. Тепер мені болить горло, хоча це приємно, усі мене розпитують, цікавляться. Але я втрачаю голос.

Що було найкращим під час рейсу?

Це були 216 чудових днів. Я вже не пам’ятаю штормів, не пам’ятаю хвиль. Було неймовірно.

Ці 216 днів були схожими чи кожен був іншим?

Кожен був іншим. Інакше дув вітер, іноді були шторми... Я пам’ятаю кожен із цих 216 днів інакше.

Якби хтось захотів спробувати повторити ваш досвід, що би ви порадили такій людині?

Якщо це чиясь мрія, то потрібно просто сідати і плисти. Тільки так.

Джерело: RMF24