Розповідаємо про кашубів, кашубську культуру та діяльність Кашубського народного університету.

Діяльність Кашубського народного університету походить із традиції народних університетів зі Скандинавії. Там вони були створені в середині ХІХ ст. Ця ідея належить Миколаю Ґрундтвіґу, який був єпископом і поетом, а також провидцем. Він прагнув до того, аби датчани після важкої боротьби з німцями, знали свою мову, піклувалися про власну культуру, пізнавали свою національність. Його ідея «школи для життя» – це місце, куди місцеві жителі приходили, навчалися у приємній атмосфері, розвивали свої вміння й отримували знання з різних галузей, наприклад історії чи культури.

Суліслава Боровська з Кашубського народного університету розповідає, що в Польщі ця традиція з’явилася на початку ХХ ст.

«Зі своїм народним університетом ми багато працюємо в інтернеті. Для нас важливо, аби люди, які до нас потраплять, залишились на довше, щоб вони мали час на спілкування, пізнання один одного, якихось нових ремесел. Ми займаємось і освітою, і культурою. Працюємо вже понад 37 років. Постійно з’являються нові виклики. Ми пройшли різні періоди розвитку», – ділиться Суліслава Боровська.

Територія Кашуб змінювалась протягом віків. З північного боку – це Ґданськ, усе Тримісто, слупська земля, Лемборг, Битів, напрямок Хойниць, Картузи, Косцєжина. Звісно, це не означає, що на цих землях проживають лише кашуби.

«До нас приходять представники різних етнічних та національних груп. Я вважаю, що це дуже добре. Ми маємо свою мову, це не діалект. Вона належить до мовної групи. Мова дуже змінюється. Аби мова жила, у ній з’являється відповідно до навколишнього розвитку багато нових слів. Але у цьому контексті лунають різні думки. Є люди, які знають цю мову з дому, які не відчувають літературного варіанту цієї мови. Але молодь хоче розвивати її і говорити нею у сучасному контексті. Потрібні нові слова. У малій місцевості, де я проживаю, у гміні Сєраковіце, всі мої сусіди говорять кашубською з народження».

Ще одним елементом кашубської культури, який її особливо вирізняє, є кашубська вишивка. Частина дослідників вважає, що традиція кашубської вишивки виводиться з тієї, яка була присутня у монастирях. Її на кашубські землі ввела Ізидора Гульговська, яка вже з початку ХХ ст. була освіченою мисткинею і яка спроектувала цю вишивку. Наявна теж думка, що вона існує вже багато років і була широко розповсюджена. Не всі з цим погоджуються.

Вишивка прийнялась на кашубській землі, існують декілька шкіл, які відрізняються. Зиська вишивка відрізняється від путської, жулговської чи боровицької. За словами Суліслави Боровського, люди, які творили її, були глибоко пов’язані з природою. Це відображено в кольорах. Наприклад, у боровицькій вишивці бачимо бори, а отже, коричневий колір, жовтий. Добре, що елементи цієї традиційної вишивки з’являються і на інших предметах. Хоча на цю тему також дискутують, наприклад, чи не забагато квітів чи ще чогось. Або ж, наприклад, чи на чоловічих сорочках на манжетах повинен бути орнамент чи ні, бо, як відомо, на чоловічих сорочках, вишивка не була така багата; як правило, вона з’являлася лише на комірцях.

Щодо інших елементів кашубської культури, то важливими є спів, музика, танець. «При нагоді реалізації інтердисциплінарного курсу кашубського танцю в нашому університеті, який головним чином був скерований до людей, які працюють із дитячими та юнацькими танцювальними колективами, ми хотіли, окрім пізнання кашубських традицій, пізнати культуру інших регіонів, зокрема, і танці. Після цього курсу ми почали їздити на традиційні танці. Ми зрозуміли, що традиційна музика зараз присутня у містах, а вийшла з села. Ми хочемо повернути це в село, а також показувати народні танці, не стилізовані. Стилізовані – досить популярні, вони присутні в репертуарі танцювальних колективів. Їх готують на потреби сцени. Для нас важливе відродження автентичних танців із музикою, а на Кашубах традиційних музикантів залишилось дуже мало», – розповідає Суліслава Боровська.

Одним із традиційних інструментів є бурчибас. Він нагадує українського бугая. Його використовували колядники в новорічні свята. Мокрими руками потрібно тягнути за кінський волос. Найкраще, аби він був із гриви коня. Бурчибас – це обрядовий інструмент. Його не було у складі традиційної кашубської капели. Лише зараз поволі його впроваджують.

Традиційна капела на Кашубах особливо не відрізнялася від інших регіонів. Основним інструментом була скрипка, до цього – кашубські баси. Роль басів виконував такий інструмент, як жемпєльник, який дещо менший від контрабасу і має три струни. Зараз у капелах дуже рідко можна натрапити на цей інструмент.

Інший традиційний інструмент – ринчик. Це інструмент пастухів. Його використовували при заганянні овець чи відганянні від стада вовків. Пастухи також використовували його під час сільських зібрань, коли хотіли щось сказати. Це простий інструмент, із гілки і начеплених на неї бляшок.

Джерело: Polskie radio dla zagranicy