Наймолодший відділ Музею міста Лодзь міститься в каналі. А точніше, у водозбірнику, що був побудований у 1926 р. для очищення каналізаційної мережі в центрі міста. Це канал Дентка.

Коридором із червоної цегли можна обійти під землею всю площу Свободи. Дентка, яка чудово збережена, має довжину 142 м, висоту – майже 1,8 м, 1,5 м ширини. Тут немає вже води, зате на стінах висять архівні фотографії й копії документів із часу будівництва лодзької каналізації.

Тобто від часів, коли для вирішення проблеми було залучено Вільяма Хірлайна Ліндлея, одного із найкращих європейських фахівців, у доробку якого (разом із батьком, також Вільямом, і братом Джозепом) було будівництво варшавських Фільтрів. Лодзь мала стати унікальною роботою Вільяма Хірлайна, але, на жаль, проекти, які він представив магістратові у 1909 р., виявилися дуже дороговартісними і потрапили до шухляди. Роботи почалися аж у 1924 р., вже під керівництвом Стефана Скшивана, співробітника Ліндлея, що брав участь у будівництві у Варшаві та Баку.

До вибуху Другої світової війни у Лодзі з’явилися більше 105 каналів, до них приєднано 2709 об’єктів нерухомості. Каналізацією користувалася третина жителів міста. «Усі побудовані тоді канали надалі використовуються, ми їх лише ремонтуємо. Власне, триває сезон ремонтних робіт, їх можна робити тільки взимку», – пояснює Мілош Вілька, речник лодзького Підприємства водопостачання та каналізації.

Вільям V
Після каналізації прийшов час на водопровід. Роботи розпочалися у 30-х роках, однак у час світової кризи місто обрало найдешевше рішення – артезіанські криниці, які мали забезпечити потреби жителів на найближчі 20 років. До вибуху війни вже виникла частина колодязів і водозбірників, однак сам водопровід лишався незакінченим.

Результатом тих робіт є «підземний собор» на Стоках – резервуари питної води (також запроектовані Ландлеєм), що були побудовані в одному із найвищих місць Лодзі. Таким чином утворилася натуральна водонапірна вежа, із якої, завдяки силі тяжіння, вода прямувала до будинків, розташованих нижче. Різниця рівнів між поверхнею води у водозбірниках Ліндлея та найнижчими пунктами, куди постачалася вода із лодзької мережі, складає 90 м.

Через високу вартість інвестицій перші два водозбірники, об’ємом 15 млн л кожен, було побудовано у 1935–1937 рр., а два наступні з’явилися аж у 1949–1953 рр.

Їх побудовано на квадратних планах зі стороною 60 м із водостійкої цегли, що не руйнувалась під впливом тиску. Склепіння кожного складається зі 100 куполів, які підтримуються 81 колоною. Власне, цей ліс колон, арково-реберних склепінь, надає конструкції схожості до собору. Вода до збірників нагнітається з 19 артезіанських свердловин і, незначна частина, із Піліци у Томашові Мазовецькому. У випадку теоретичної аварії усіх джерел води для Лодзі, її запаси забезпечуватимуть потреби міста впродовж 24 годин.

Щоденно «собор» залитий, але раз на два роки водозбірники очищають і консервують, тоді можна сповна оцінити роботу інженерів. Із нагоди 90-ї річниці будівництва лодзької системи водопроводу, собор оглянув нащадок проектанта, Вільям V Ліндлей. Він зрадів, що все знаходиться у доброму стані й ніхто не вимагає від нього ремонту.

Зимове сповільнення
Єдиним місцем, де щодня можна милуватися роботою Вільяма II Ліндлея, лишається Музей каналу Дентка. Від відкриття у 2008 р. цей відділ Музею міста Лодзь вже відвідали 100 тис. осіб. Новий сезон розпочнеться навесні.

«Об’єкт натуральний, тому за зменшення кількості відвідувачів взимку відповідають, перш за все, погода, а також менше зацікавлення Лодзю серед туристів, – пояснює Міхал Груда, координатор музею. – Сезон починається на зламі квітня та травня. Точну дату ми, зазвичай, обираємо у квітні, враховуючи погоду. З 1 травня ми завжди відкриті, щоб після зимової перерви усі гості, що приїжджають до Лодзі на травневі вихідні, могли заглянути до Дентки. Попри це, із листопада до квітня можна резервувати екскурсії для груп від десяти осіб».

Музей пропонує кілька тематичних маршрутів для гостей кожного віку. Один із них зосереджується на історії лодзького Підприємства водопостачання та каналізації й постаті інженера Стефана Скшивана. Інша представляє роботу рядових будівельників каналу, ще одна демонструє воду як фактор, що стимулював розвиток промисловості в Лодзі.

«Око Оселедця»
Доки Лудка – королева лодзьких річок – випливе на поверхню, її русло тече під землею.

Відрізок під Староміським парком, тобто парком Оселедця, у 1918 р. був прихований у каналі. Відтоді мало в кого була нагода на нього поглянути. Після ста років жителі міста можуть побачити Лудку крізь скляне віконце вбудоване в один із ходів. Такий пункт спостереження підготували працівники Підприємства водопостачання та каналізації з нагоди відзначення 90-річчя фірми. Раніше, крім працівників водопроводу, канал могли побачити лише працівники кіноіндустрії. У ньому знімали, зокрема, сцени до номінованого на Оскар фільму Агнєшки Голланд «У темряві» («W ciemności»).

Джерело: Rzeczpospolita
Фото: DavidConFran