77 років тому, 14 лютого 1942 р., головнокомандувач, генерал Владислав Сікорський видав наказ про перетворення Союзу збройної боротьби (Związek Walki Zbrojnej) на Армію Крайову (Armia Krajowa). AK вважається найбільшою і найкраще організованою підпільною армією, яка вела діяльність в окупованій Європі.
Коріння Армії Крайової сягає створеної в ніч з 26 на 27 вересня 1939 р. групою вищих офіцерів на чолі з генералом Міхалом Карашевичем-Токажевським та за участі мера Варшави Стефана Стажинського підпільної організації «Служба перемозі Польщі» («Służba Zwycięstwu Polski»). Вона стала початком розбудованої згодом Підпільної держави.
Створена 27 вересня 1939 р. «Служба перемозі Польщі» була перетворена спочатку в 1940 р. у Союз Збройної боротьби. Рішення про формування АК було продиктоване необхідністю об’єднання польських конспіративних збройних частині й підпорядкування їх урядові РП у Лондоні. До складу АК увійшли близько 200 військових організацій, які діяли як під німецькою, так і під радянською окупацією.
Армія Крайова була конспіративною військовою організацією, яка становила інтегральну частину Збройних сил РП. АК підлягала головнокомандувачу та уряду Республіки Польща у вигнанні. У планах уряду це мала бути загальнонаціональна, позапартійна організація, а її головний комендант мав стати єдиним, уповноваженим урядом командиром національних збройних сил. Головне завдання АК полягало у веденні боротьби за незалежність шляхом створення і дій самооборони, а також у підготовці підпільної армії до повстання, яке мало розпочатися на польських землях в момент воєнної поразки Німеччини.
Почергово командувачами АК були генерали Стефан Ровецький, псевдо Грот – до 30 червня 1943 р., Тадеуш Коморовський, псевдо Бур – до 2 жовтня 1944 р., Леопольд Окуліцький, псевдо Нєдзвядек – до 19 січня 1945 р. Головний комендант АК підкорювався головнокомандувачу польських збройних сил. Органом керування АК була Головна комендатури, до складу якої входили відділення, організаційні об’єднання та незалежні служби: І – організаційне, ІІ – інформаційно-розвідувальне, ІІІ – оперативно-навчальне, IV – забезпечення, V – оперативного зв’язку, VI – бюро інформації та пропаганди, VII – фінансів і контролю, а також керування диверсіями.
На місцях організаційна структура АК відповідала довоєнному адміністративному поділу держави. На території воєводств були утворені округи, в повітах – райони, у гміні або кількох гмінах – осередки. Були утворені теж структурні одинці – області, до яких входило кілька округів. На початку 1944 р. Головній комендатурі АК підлягали 4 області та 8 самостійних округів. До складу АК входили також структурні одиниці, які вели дяльність поза межами Польщі: самостійне відділення у справах Польщі штабу головнокомандувача, так зване VI відділення, та відділення АК в Угорщині («Ліст») та Німеччині (комендатура округу Берлін «Блок»)
АК від самого початку була масовою організацією, яка посилювала свої ряди за рахунок вербування добровольців і продовження об’єднувальних заходів, розпочатих Союзом збройної боротьби. В 1940–1944 р. до АК долучилися Таємна польська армія, Польська збройна організація «Знак», Національна гвардія, Таємна військова організація, Збройна конфедерація, Соціалістична бойова організація, Польський союз свободи та частково Національна військова організація, Селянські батальйони і Національні збройні сили.
Всього присягу в рядах АК склали на початку 1942 р. близько 100 тис. осіб, а вже влітку 1944 р. – 380 тис. воїнів, зокрема 10,8 тис. офіцерів, 7,5 тис. підхорунжих та 87,9 тис. старших солдатів. Кадри АК набиралися з офіцерів та старших солдатів довересневої армії та випускників таємних курсів підхорунжих резерву і тимчасових курсів старших солдат піхоти, а також з офіцерів, яких закидали з Великобританії, так званих тихотемних. Із 1943 р. у частинах, які підпорядковувалися Головній комендатурі АК, були утворені взводи і батальйони, з 1944 р. – полки, бригади, дивізії, полкові та дивізійні угрупування.
Вирішував фінансові і матеріальні питання, а також забезпечував повстанців зброєю уряд РП. Теж самостійно проводилися бойові операції та інші заходи, які мали на меті забезпечити організацію зброєю, обмундируванням, обладнанням та фінансовими засобами (закупівля зброї і власне таємне виробництво стрілецької зброї, зокрема автоматів, гранат і вибухових матеріалів).
АК реалізовувала свої цілі шляхом ведення поточної боротьби і підготовки загального повстання. Поточна боротьба велася невеликими саботажними, саботажно-диверсійними і бойовими операціями, а також шляхом партизанської боротьби з силами поліції та регулярної німецької армії. Особливе місце у бойовій діяльності АК займали операції помсти і репресій щодо СС, поліції, зрадників і провокаторів.
Підготовкою і проведенням саботажно-диверсійних та спеціальних операцій займалися автономні з’єднання: Союзі помсти, «Віяло» і КеДив під наглядом Керівництва конспіративної боротьби, а потім Керівництва підпільної боротьби. Іншими формами поточної боротьби були широкомасштабні пропагандистські акції серед польської громадськості (велася Бюро інформації та пропаганди), видавання преси, наприклад «Інформаційного бюлетеню», поширення дезінформації серед німців (операція «N») та воєнна розвідка.
Кульмінацією збройної діяльності Армії Крайової було Варшавське повстання. Після його поразки частини АК на територіях, зайнятих Червоною армією, були демобілізовані.
19 січня 1945 р. головнокомандувач генерал Окуліцький видав наказ про розпуск АК. Втрати Армії Крайової становили близько 100 тис. убитими і закатованими, зокрема близько 50 тис. були ув’язнені та вивезені до СРСР. Наприклад, у московську тюрму потрапив і сам генерал Окуліцький, якого судили у процесі 16-ти керівників Підпільної держави.
Оскільки репресії радянських і польських служб безпеки не припинялися, не всі частини АК підпорядкувалися наказу про демобілізацію. Виникли нові конспіративні організації, зокрема Рух опору Армії Крайової і об’єднання «Свобода і незалежність». Членів Армії Крайової переслідувала комуністична влада, особливо в часи сталінізму, багатьом із них винесли смертні вироки.
Джерело: dzieje.pl
