Доступ до українських документів міг би призвести до роздумів про те, що і як польський Інститут національної пам’яті говорить про мартирологію поляків у XX ст. На жаль, уряд “Права і справедливості” більш зосереджений на безкомпромісній критиці історичної політики України, ніж на процесі реабілітації Сталіна в історичній політиці Росії.

Україна нещодавно передала польському ІНП тисячі документів щодо геноциду поляків, скоєного Сталіном у 1937—1938 рр. Це не був жест доброї волі, а пряме заохочення ІНП до роздумів на тему історичної політики щодо України. На жаль, шанси невеликі, адже це вимагало би від Польщі самокритичного аналізу, а не обмеження до критики України.

Як каже голова архіву ІНП Мажена Крук, передача архівів Україною — “це винятково важлива ініціатива, адже вперше архів ІНП має можливість отримати не тільки вузьку групу документів із України, а їх величезну кількість. Потрібно, щоб доступ до цих документів призвів до роздумів про те, що і як ІНП говорить про мартирологію поляків у XX ст. На жаль, політичні обставини для цього в Польщі дуже несприятливі.

Національний більшовизм і геноцид

Найнижчі оцінки жертв антипольської операції кажуть про понад 110 тис. поляків, убитих під час страт (офіційні дані НКВС). Однак водночас близько 30 тис. поляків засудили до багаторічних робіт у таборах, а понад 100 тис. депортували у віддалені регіони Росії. Ці люди помирали внаслідок рабської праці, голоду, хвороб, поїздок у тваринних умовах і виснаження.

Багато поляків, арештованих НКВС, піддавалися катуванням. Водночас їх убивали під час інших операцій, проведених під час Великої чистки. Протягом кільканадцяти місяців могли загинути близько 200 тис. поляків. Антипольську операцію потрібно розглядати в ширшому контексті масових злочинів проти поляків, скоєних більшовиками у ХХ ст. Загальну кількість жертв можна оцінити в кілька сотень тисяч.

Відповідальність за ці злочини в Польщі покладається на невизначених інтернаціональних комуністів. Натомість антипольську операцію провів режим Сталіна, слушно названий чудовим істориком Девідом Брандендергом національним більшовизмом. Одним із його основних фундаментів офіційно був російський імперіалізм, який часто складно було відрізнити від великоросійського шовінізму. Сталін просував бачення росіян як “обраного народу”, призначенням якого вже багато століть є будівництво всесвітнього ладу і правління іншими народами. Останні мали досягти цивілізаційного поступу завдяки інтеграції із “прогресивними та універсальними” російськими культурою та мовою.

Вибіркова історична пам’ять

Не випадково в путінській Росії, що посилається на імперіальні традиції, ми можемо помітити процес реабілітації Сталіна в історичній політиці та суспільній думці, хоча образ диктатора в російському суспільстві не є однозначним. Ця “просталінська” історична політика Росії реалізується у великих масштабах за кордоном і є великим викликом для Польщі.

Тим часом уряд “Права і справедливості” зосереджується на безкомпромісній критиці історичної політики України. Одним із її елементів є офіційне визнання партизанів Української повстанської армії (УПА) борцями за незалежність. Без сумнівів, критика України за недостатнє розуміння того, що УПА, виборюючи незалежність, у першу чергу, від совєтів, воюючи з польським підпіллям і німцями, відповідає також за етнічні чистки та злочини проти поляків (частина із яких відповідає критеріям геноциду). З іншого боку, масштаби присутності УПА в українській історичній політиці в Польщі переоцінюються. Натомість польська історична політика значною мірою демонізує УПА.

Переважна більшість поляків нічого не знають про антипольську операцію. Поляки переконливо більше знають про злочини УПА (ключове слово — Волинь). Цю велику диспропорцію можна зрозуміти, коли подивимося на кількість статей, фільмів, репортажів, книг і конференцій (зокрема, під патронатом ІНП) на обидві теми.

У польських ЗМІ найчастіше повідомляється про 100 тис. поляків, убитих УПА, Однак варто пригадати, що ця кількість ще недавно в публікаціях УНП оцінювалася видатними знавцями теми (наприклад, Гжегожем Грицюком) у 60—90 тис. Ще нижчі розрахунки (60—80 тис.) — в Андреаса Каппелера, швейцарського історика Східної Європи та автора найважливішої історії України, виданої останнім часом німецькою мовою.

Бандера = Сталін і Гітлер

Однак голова ІНП Ярослав Шарек безкритично просуває кількість убитих поляків (130—150 тис.), що повідомляється пов’язаною з радіо "Марія" істориком-аматором Евою Сємашко, яка не приховує неприязні до України та переконливо занижує кількість українських жертв, убитих поляками у 1943—1947 рр. Більше того, Шарек каже, що Бандера був таким, як Гітлер і Сталін. В інтерв’ю для wpolityce.pl у листопаді 2017 р. на запитання про Бандеру він сказав: “Лідер завжди політично відповідальний за діяльність підвладних. Я можу навести приклади політиків, які були на чолі тоталітарних режимів і не вбили ані однієї людини, — це Гітлер, Сталін”.

Пригадаємо, що Гітлер та Сталін відповідають за смерті десятків мільйонів людей. Від їхніх рук загинуло набагато більше поляків, ніж через УПА. Враз із прирівненням Бандери до Гітлера та Сталіна, відбувається релятивізація величезних нацистських і радянських злочинів. Шарек не бачить проблеми у факті, що Бандера перебував під час Волинського злочину в німецькому концентраційному таборі. Доля його родини, м’яко кажучи, відрізняється від біографії Сталіна та Гітлера. Двоє братів Бандери загинули в Аушвіці. Дядько був арештований гестапо. Совєти убили Бандеру, його брата та батька. Троє сестер потрапили в радянські табори та в’язниці.

У цій ситуації не повинен дивувати факт, що в новелізації закону про ІНП лише українці згадуються як виконавці геноцидів як народ (немає ані слова про німців чи росіян), а український націоналізм співставляється з комунізмом і нацизмом. Таке бачення минулого, на жаль, означає, що складно уявити, що доступ до усіх українських архівів змінить щось у польській історичній політиці.

Автор — Адам Бальцер, аспірант і науковий працівник у Центрі Східноєвропейських студій Варшавського університету. Співавтор книги “Польща на глобальній шахівниці” (“Polska na globalnej szachownicy”, 2014). Викладає у Дипломатичній академії та Польському інституті дипломатії.

Джерело: Newsweek