Чи справді, якби не План Маршалла, сьогодні Європа виглядала би цілковито інакше?
Сьогодні нашим гостем є професор Войцєх Бєньковський з Інституту американської економіки і трансатлантичних відносин Університету Лазарського і аналітичного центру Ягеллонського клубу.
Пане професоре, 5 червня 1947 р. у Гарвардському університеті Держсекретар США Джордж Маршалл представив відомий план економічної допомоги для країн Європи, що згодом за його прізвищем назвали Планом Маршалла. Це був план, який насправді поставив на ноги Західну Європу. Чи ми можемо так сказати?
Може навіть більше, бо він не лише допоміг у післявоєнній відбудові, адже чимало з цих країн було справді дуже зруйнованими, але передусім спрямував їхній розвиток. Це дуже суттєвий фактор. Він рішуче заохочував і навіть висував таку умову, що американська допомога надійде, якщо європейські країни діятимуть заради інтеграції. Американці підкреслювали питання створення чогось типу великого європейського ринку, а, як виявилось згодом, більш західноєвропейського. Тобто вони відразу пропагували створення спільного ринку через скасування митних бар’єрів, бар’єрів обігу капіталу та всіляких інших перешкод, що були усунуті, коли Європейський Союз почав вже сам проводити інтеграцію після прийняття Римського трактату в 1957 р.
Як тоді потрібно називати й розуміти цей план: як економічний чи, скоріше, політичний?
Обидва ці мотиви тут надзвичайно важливі. Адже політика з економікою весь час між собою перепліталися. Американці дійшли висновку, що простіше буде переконати Конгрес надати таку допомогу Європі заради її відновлення та інтеграції не лише через те, що це також був добрий крок для американської промисловості, американської економіки, бо це, практично, означало переспрямування цих грошей на постачання зі Сполучених Штатів, що полегшувало вирішення й американських економічних проблем, які виникли після війни.
Але другим дуже важливим фактором було питання побудови сильної Західної Європи та пригальмування певних суспільних і політичних процесів, якими були рухи лівого спрямування, дуже сильні на той момент і, зрештою, підтримувані Радянським Союзом. Вони були чимось таким, що американці хотіли затримати. Так само цих лівих рухів боялися певні суспільно-економічні течії в самій Західній Європі. У зв’язку з цим створення атмосфери загрози з боку Радянського Союзу, котра, зрештою, не була жодною вигадкою, а реальністю, означало, що політичний аспект плану був не менш важливим, (особливо, якщо йшлося про переконання американського Конгресу, котрий дав ці гроші), ніж економічні аргументи.
Чи можна сказати, що План Маршалла, у зв’язку з тим, про що ви щойно згадали, певною мірою вписувався в те, про що казав Вінстон Черчилль – про світ, розділений Залізною завісою, та був відповіддю на загрози, котрі могли виникнути у зруйнованих країнах Західної Європи, країнах, де панувало безробіття, бідність тощо?
І так насправді діялося. Бо, окрім таких фактів, як низький рівень економічного розвитку, спричинений війною, як у промисловості, так і в сільському господарстві, додатковими проблемами Європи була низка факторів, що дуже погіршила ситуацію. Ми про це забуваємо, однак на економіку дуже вплинула погода: була страшна зима, котра призвела до нестачі вугілля і харчів. Через це на межі 46–47-х років, а також у наступні роки негативна економічна ситуація дуже сильно впливала на суспільні настрої. І у зв’язку з цим рухи лівого спрямування були дуже сильними, особливо в таких країнах, як Франція та Італія, де роль Комуністичної партії була надзвичайно потужною. Настільки, що де Ґолль, формуючи свій уряд, взяв до себе трьох міністрів із Компартії. Натомість італійці були близькими до того, аби Комуністична партія взагалі захопила владу, принаймні, на добрих кілька років. У зв’язку з цією загрозою лівих партій, що були близькими до отримання влади, особливо в контексті підтримки цих партій Радянським Союзом, це був, безперечно, надзвичайно важливий фактор, який дуже серйозно приймався американською стороною до уваги.
Про які кошти тут йде мова? Пам’ятаймо, звісно, що це був 1947 р. і ті суми, що про них йдеться, тоді були набагато більш вагомими, ніж це було б сьогодні.
Перерахувати це досить просто, бо це, більш чи менш, як 1 до 10. Тобто, якщо ми беремо до уваги факт, що сам План Маршалла складає близько 13,5 млрд доларів у тих грошах, то тепер це 135 млрд доларів. Але потрібно ще взяти до уваги факт, що американці мали кілька інших програм допомоги для Європи ще до Плану Маршалла, приблизно 10 млрд доларів, тобто близько 100 млрд, а також кілька програм для інших країн. А також під час війни для Радянського Союзу, тобто у рамках «ленд-лізу», що коштувало близько 11 млрд, тобто, приблизно 110 млрд доларів сьогодні. Звісно, це була військова підтримка, пов’язана із веденням Радянським Союзом війни. Це американцям відповідало, оскільки це, власне, вони утримували радянську армію, яка приймала на себе якусь вагу ведення війни із німцями. Отже, американці дали старт дуже багатьом програмам, а План Маршалла є, мабуть, найбільшою з тих, які було запущено для Європи.
Чи справді, якби не План Маршалла, сьогодні Європа виглядала би цілковито інакше?
Мабуть, ні. Бо потрібно сказати, що тут стикалися погляди, чи Європа повинна після війни йти шляхом інтеграції і швидко сформувати спільноту, чи також мати індивідуальні програми, за котрі виступали, зрештою, різні політичні партії в Західній Європі. Дехто переконує, що такі країни, котрі не були змушені до жодної інтеграції, як, наприклад, Японія, розвивалися в тому ж темпі, та навіть швидше, ніж Західна Європа. Отже, тут весь час триває такий, може, не стільки діалог, скільки дискусія та існує протиріччя в оцінках. Тому така допомога справді була допомогою, що призвела до настільки швидкого зростання в Європі у 50-ті та навіть 70-ті роки. Бо, власне, європейська економічна експансія була якось пригашена в 90-х роках, після 95-го року, коли, наприклад, Європа почала розвиватися у вдвічі повільнішому темпі, ніж Сполучені Штати. Але в 50–60–70-ті роки це зростання було дуже потужним. Наскільки воно було наслідком інтеграції, до котрої в рамках Плану Маршалла примушували американці, важко сказати. Хтось каже, що цієї програми не варто переоцінювати, але насправді у початковий період цей план був чимось надзвичайно важливим.
А зараз подивімося на другий бік Залізної завіси. Це був план, покликаний, як ви згадали, відбудувати знищені Другою світовою війною країни Західної Європи. Чи та друга частина Європи, що не входила до складу Радянського Союзу, бралася до уваги, коли створювали План Маршалла?
Радше ні. Ви згадали про виступ Черчилля за 46-й рік, а отже, за рік до того, як Джордж Маршалл оголосив у Гарварді про цей план. Натомість сама ця програма стартувала 1948 р. Отже, можна сказати, те, що світ буде розділений, принаймні у Європі, на два табори – радянський і західний – вже раніше добре передчувалося лідерами Західної Європи й Америки. Тому Черчилль лише озвучив те, що всі вже знали і відчували. Тому представники Радянського Союзу і пізніших соціалістичних країн були запрошені виконавцями Плану Маршалла і приїхали до Парижа, однак було відомо, що вони слухатимуться того, що їм підказуватиме, так би мовити, Москва. Оскільки Сталін хотів знати в чому полягає цей План Маршалла, згодився на участь цих країн у паризькій зустрічі в 1947 р. і зорієнтувався, що ця допомога залежить від того, як її буде використано, що йдеться про важливий для американців інтеграційний крок, що відбуватиметься нагляд над виконанням цієї програми. Отже, коли він зорієнтувався, що це справді буде програма під американським контролем, то вже знав, що таким чином матиме зв’язані руки в розпорядженні цими грошима і зростатиме залежність від західних економік. Цього він, звісно, не хотів, а навпаки прагнув економічно узалежнити країни Центрально-Східної Європи від Радянського Союзу, аби виконувати імперські плани. Тому й американці знали, що, ймовірно, країнам Центрально-Східної Європи в цій програмі участі взяти не вдасться.
Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy
