Оссолінеум у Вроцлаві та Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника працюють над створенням спільного цифрового сховища, де буде зібрано оцифровані матеріали з історичних колекцій обох установ.
Львів і Вроцлав унаслідок геополітичних змін після Другої світової війни опинилися по різні боки кордону, але їх поєднує особлива історія. Символом цього зв’язку, зокрема, є Оссолінеум – тепер Національний інститут імені Оссолінських у Вроцлаві. Заснована у Львові в 1817 р. інституція після війни відродилася у Вроцлаві. Сьогодні Оссолінеум не лише дбає про спільну польсько-українську культурну спадщину, але й активно підтримує своїх партнерів у Львові, насамперед Наукову бібліотеку імені Василя Стефаника, де збереглася частина довоєнної колекції.
Засновник Оссолінеуму Юзеф Максиміліан Оссолінський прагнув зберегти національну ідентичність у часи бездержавності, збираючи книги та історичні пам’ятки польської спадщини. Важливим доповненням стала колекція Генрика Любомирського, яка після угоди 1823 р. увійшла до складу Національного інституту. Сьогодні ці зібрання, що понад два століття зберігаються й популяризуються в Оссолінеумі, виконують культуротворчу функцію, підтримуючи дух солідарності та європейської культурної спільності.
«Більшість довоєнних зібрань Оссолінеуму, приблизно 70 % бібліотечних фондів і 96 % мистецьких колекцій, залишилися у Львові. Вони увійшли до складу місцевих, нерідко новостворених культурних і музейних інституцій, заснованих унаслідок масштабної радянської централізації музейних фондів. Сьогодні ж, у часи вільної Польщі та незалежної України, ми маємо можливість підтримувати плідні контакти й співпрацю з усіма установами, які нині опікуються нашими історичними колекціями», ‒ розповіла менеджерка з питань міжнародного співробітництва в Оссолінеумі Вікторія Маліцька.
«Насамперед це Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, де зберігаються великі бібліотечні фонди історичних зібрань, а також частина мистецької колекції: скульптури, рисунки, графіка. Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, де міститься значна частина живопису з колишнього Музею Любомирських, Львівський історичний музей, де зберігаються історичні портрети, картини, а також частина нумізматичної колекції та історичні реліквії. У Львівському музеї етнографії та художнього промислу представлено безліч цікавих предметів: меблі, кераміку, годинники з колишніх колекцій Оссолінеума. І Львівський музей історії релігії», ‒ перерахувала Вікторія Маліцька.
Упродовж 2010‒2020 рр. вона налагоджувала контакти між Оссолінеумом і місцевими культурними та освітніми інституціями.
«Початок був складним. Упродовж 1990-х років наші установи фактично обмінювалися між собою листами з проханнями або вимогами про повернення колекцій. І це було взаємно: обидві сторони щиро вважали, що мають на це свої підстави. Оссолінеум, який після війни був відновлений і продовжив діяльність у Вроцлаві, прагнув повернути свої довоєнні колекції, зафіксовані ще у старих інвентарних книгах, тобто в офіційних майнових реєстрах. Натомість бібліотека імені Стефаника, наш головний партнер сьогодні, наполягала, що колекцію створено у Львові, отже, вона має повністю залишитися в місті. Усі розмови й дискусії, аж до 1997 р., фактично не приносили жодних результатів. І лише в 1997 р. міністерства культури Польщі та України ухвалили рішення створити спеціальний орган ‒ Міжурядову польсько-українську комісію у справах охорони та повернення культурних цінностей, втрачених або залишених під час Другої світової війни. Зокрема, було створено підкомісію, яка опікувалася лише темами Оссолінеуму. Завдяки цьому з’явилася можливість регулярно проводити зустрічі керівництва Оссолінеуму й бібліотеки імені Стефаника за підтримки представників обох міністерств», ‒ розповіла Вікторія Маліцька.
Поворотним моментом стала угода, підписана у 2003 р., коли обидві установи погодилися відкрити свої фонди, надати взаємний доступ до зібрань без упереджень і без намірів використовувати отримані дані як додаток до чергових вимог щодо ревіндикації, тобто повернення.
Представниця Оссолінеуму пригадала, що найбільш зворушливим періодом для установи стали перші місяці після початку повномасштабної агресії Росії проти України. Саме тоді в Польщі спостерігалося загальнонаціональне піднесення – допомогу надавали не лише біженцям, але й у сфері охорони культурної спадщини. Оссолінеум долучився до ініціатив Міністерства культури та національної спадщини Польщі, яке координувало допомогу для українських культурних інституцій, а також самостійно організував підтримку на місцевому рівні. Установа залучила велику кількість компаній із Нижньої Сілезії та з усієї Польщі, які надавали фінансову допомогу та матеріальні ресурси, зокрема сервери, павербанки, системи зберігання даних. Серед прикладів особливої підтримки згадують компанію, що подарувала вогнетривкі сейфи на суму 25 тис. євро. Оссолінеум координував дії, спрямовані і на підтримку збереження фондів у Львові, і на допомогу у Вроцлаві.
Серед довгострокових напрямів діяльності Оссолінеум наголошує на проєкті оцифровування історичних фондів, який реалізується з 2003 р. і триває навіть попри війну. Польська держава, зі свого боку, виділила цільові кошти з резервного бюджету на створення лабораторій цифровізації у Львові та Вроцлаві, щоб системно дбати про спільну культурну спадщину. У цьому контексті Оссолінеум реалізує проєкт «Спільна спадщина в небезпеці», результатом якого має стати велике спільне цифрове сховище Оссолінеуму та Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника.
