Президент польського Фонду міжнародної солідарності Рафал Дзєнцьоловський вважає, що якби не допомога Польщі та США, росіяни були б сьогодні у Львові.

«Жертви серед цивільного населення були б набагато чисельнішими», – сказав він в інтерв’ю порталу tvp.info. Вчора минув рік від початку повномасштабної агресії Росії проти України.

Що сталося би з Україною, якби не польська допомога?

Реально кажучи, якби не Польща та США, росіяни були б у Львові. Жертви серед цивільного населення були б набагато чисельнішими. Росіяни також намагалися би знищити культурну та політичну еліту.

Ми стали би свідками не лише страшної війни, але й нещадного, продуманого та масштабного геноциду. Росіяни не приховували, що планували знищити українську національність як таку. Ми тоді зіткнулися би з етноцидом.

Нам довелося би скреготати зубами в безсилій люті та прийняти наратив Заходу, що нічого не можна було вдіяти. Ми слухали би, що міжнародними відносинами мають керувати не емоції, а реалізм і розрахунок.

Ми прийняли цей виклик, набралися стійкості та відразу підтримали Україну – це був єдиний можливий вибір порядної людини. Західний світ також став поруч із нами. Німецькі еліти, правда, цього не дуже хотіли, але тепер у них немає простору для маневрів. Якщо читати німецькі газети і слухати розмови в німецькому суспільстві, то переважна більшість німців таки підтримує Україну.

Відразу після початку відкритої війни почалася і підтримка України. Дивлячись із перспективи останніх 12 місяців, наскільки важливою була гуманітарна допомога Україні?

Я отримав велике задоволення, бо безпосередньо відчув ентузіазм польського суспільства. Наш фонд є своєрідним хабом, завдяки якому допомога, яку надають наші громадяни, надходить в Україну.

Обсяг гуманітарної допомоги склав 10 млн євро з європейського та британського бюджетів. Цього року сума буде такою ж. Окрім того, ще будуть проєкти, в яких ми братимемо участь разом із Великобританією, Японією і США.

Солідарність поляків та інших народів у гуманітарному плані була спонтанною від самого початку.

Нашу роботу відрізняє те, що ми працюємо на сході України, тобто в Харківській, Чернігівській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Ми також були в Миколаєві та Херсоні. Ми намагаємося дістатися з допомогою безпосередньо туди, де вона найбільш необхідна. 

Найбільш важливою і символічною акцією я вважаю передачу Євросоюзом 25 нових автомобілів швидкої допомоги для лікарень, які перебували під російською окупацією.

У п’ятницю минув рік від початку повномасштабної агресії Росії проти України. Як ви згадуєте те, що сталося 12 місяців тому?

Це був чорний день у моєму житті. Внутрішньо я не міг погодитися з перспективою війни, розв’язаною Росією. Я уявляв, із чим це буде пов’язано, які будуть втрати, скільки людей загине. Я боявся, що Україна не вистоїть, я боявся за долю моїх українських друзів.

Я також згадав слова Путіна, сказані ним у грудні 2021 р., коли він говорив, що американці повинні забратися з Польщі. Звичайно, росіяни хотіли нав’язати нам обмежений суверенітет.

24 лютого мені зателефонував друг, який перебував у Києві і працював там журналістом. Він сказав, що чує звуки літаків та артилерії. Мені тоді стало зрозуміло, що росіяни розпочали війну.

Я був шокований, коли прочитав в інтернеті, що наступ розпочався практично на всіх напрямках – із півдня, у Харківській області і від кордону з Білоруссю. Неймовірні емоції супроводжували кожен етап наступу.

Я багато років займався українською тематикою і не вірив, що українці не захищатимуться. Ще до початку війни, коли я аналізував можливість вторгнення російських військ, це здавалося мені ірраціональним.

Я знаю український народ. Знаю, що він буде боротися навіть голими руками. Вони не здадуться!

Мені тоді здавалося, що Росія перебуває в дуже вигідній стратегічній ситуації. Перед цим Росії вдалося успішно завершити заміну національно-патріотичної партії Порошенка на партію, яка реально шукала шляхів порозуміння та компромісу з Росією. Лідера цієї партії Володимира Зеленського, росіяни точно не сприймали як серйозного політика. Вони думали про нього, що це єврей і комік, людина російського світу, яка робить кар’єру в російському медіапросторі. Росіяни завжди ставили під сумнів національну ідентичність українців.

Я знав, що це не так. У Києві тривають реформи, держава поволі стає ефективною, в армії відбувається колосальна модернізація. Суспільство теж налаштоване на захист країни.

Пам’ятаймо, що війна в Україні триває з 2014 р. Для Києва це подіяло як вакцина. Те, що Київ міг виставити 400-тисячний резерв, значна частина з якого мала військовий досвід, призвело до того, що Україна змогла захиститися.

Моментом, коли я відчув, що українці борються, стали події під Гостомелем. Росіяни намагалися висадити там десант, а українці збивали ворожі гелікоптери. Тоді я зрозумів, що боротьба триватиме, а опір України буде величезним.