Коли я починав працювати журналістом, у Польщі закінчувався воєнний стан. Кілька разів тижневик, у якому я працював, не вийшов друком, бо не було згоди з боку управління з контролю публікацій та видовищ, іншими словами – цензури. А кожен третій-четвертий текст друкувався із втручанням державного цензору.

Поляки, які пам’ятають воєнний стан, пригадують і газети, всіяні порожніми місцями, що залишилися від текстів, які не могли бути надруковані. І пам’ятають у середині тексту знаки [ - - - - ], що позначали втручання цензури. Зовнішня цензура втручалася, коли у позитивному світлі представляли Західну Європу, заперечували домінантну роль СРСР у світі, нарешті, навіть коли намагалися писати про Катинь, де 20 тис. представників польської інтелігенції, вчених, офіцерів, священників вбили росіяни після того, як СРСР та Німеччина разом напали Польщу в 1939 р. Нарешті, коли згадувалося Варшавське повстання 1944 р., коли німці вбивали поляків, зокрема жінок і дітей, коли спалювали моє місто, а росіяни дивилися на Варшаву, що палає, стоячи зі своїми військами на іншому березі Вісли.

Під час воєнного стану, введеного комуністами Войцеха Ярузельського 13 грудня 1981 р., влада контролювала не лише зміст ЗМІ, а й листи та телефонні дзвінки, перериваючи їх, якщо розмова торкалася політичних питань. До сьогодні я пам’ятаю голос у трубці, який казав: «Розмова контролюється». Але що важливо, політика була не лише в інформуванні про демонстрації та протести, політика була всім, що ускладнювало побудову «дивовижного нового світу» на радянський манер. Політика була релігією і вірою, політика була історією, насамперед історією, яка показує моменти слави польського війська, тобто великі моменти Польщі та поляків, бо метою комуністів було знищити пам’ять та історію Польщі, щоб побудувати співтовариство держав, засноване на пануванні СРСР у регіоні (а в майбутньому і в цілому світі) і РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги, яка визначала, що Польща може виробляти, а що – ні, а також у якій кількості вироблені товари повинні були надходити в Росію).

Нарешті, політикою було тоді ставити питання у світі, в якому влада давала готові прості відповіді майже на всі, навіть найскладніші, запитання. З навчальних програм було вирізано все те, що могло викликати в людей гордість із приводу того, що вони поляки. Нас намагалися переконати, що польська література не має значення, а важливою є лише слов’янська (тобто та, що належить до СРСР). Класичні принципи економіки були неважливими, важливою була «соціалістична економіка».

Я пам’ятаю, що й мене професор намагався навчити «економіці соціалізму», але, перекинувшись зі мною кількома дружніми жартами, він відступив, зізнавшись, що йому доводиться викладати предмет, у який ніхто не вірить. Навіть науку доводилося сприймати так, як у неї вірила підпорядкована радянським товаришам партія.

Однак у соціалізм і комунізм ніхто під час воєнного стану вже не вірив, зокрема найзавзятіші політичні діячі. Всі знали, що польське суспільство переконалося в цьому на власній шкірі: система недостатня, вона згасає. Високі ціни, черги в магазинах, відсутність будь-якого постачання... І в той же час саме тоді були ще сильніше закручені гайки політичної коректності, що вихваляє комунізм і соціалізм. Було чітко зазначено, як можна говорити і думати, а яке мислення та спілкування веде до проблем, аж до втрати роботи або, при злісному повторенні неблагонадійних думок, у в’язницю. До місць ізоляції суворого режиму прямували навіть вагітні жінки та люди похилого віку.

Військовий стан – це талони, що дозволяють купити певну кількість м’яса, цукру, олії, а також горілки, з горезвісними «магазинами за жовтими гардинами», заходити в які міг тільки актив польських комуністів (і закордонні дипломати в Польщі). Тому такою важливою була допомога для поляків, яку, напевно, надавали всі народи вільної Європи. Навіть сьогодні зустрічаю багатьох французів, австрійців, скандинавів, нідерландців, іспанців, британців, для яких польська революція «Солідарності», так різко закінчена Войцехом Ярузельським, виявилася важливим переживанням покоління. Вони організовували допомогу для поляків, завантажували на свої машини сири, консерви, а також копіювально-розмножувальну техніку та папір для незалежних друкарень. Бо з одного боку, всього цього в Польщі просто не вистачало, а з другого – так народам вільної Європи в цей час диктувало серце. І правильно, бо революція «Солідарності» перемогла не завдяки кулям, а завдяки завзятості поляків та допомозі всього світу. Я дуже вдячний вам, друзі вільного світу, за вашу тодішню допомогу, яка потрапила до польських парафій і стала важливим сигналом, що про нас хтось пам’ятає. Завдяки вам ми перемогли.

Воєнний стан – це також протести. Незважаючи на наявність війська на вулицях, міліції, що переслідує учнів та студентів, учасників релігійних заходів (на відміну від, наприклад, Франції в Польщі священники завжди залишалися близько до народу, захищали найбільш ображених, які потребують допомоги; священники та Церква стояли на боці народу, а не влади). Це стрілянина в робітників. Це також вбивства дітей антикомуністичних діячів, комуністична міліція, яка вбиває священників, письменників та інтелектуалів.

Воєнний стан – це чергова точка в довгій історії нашої країни, що загартує поляків. Коли я іноді чую питання, чому поляки просто не змиряться з умовами життя, створюваними іншими людьми, вихованням дітей, підходом до сім’ї, роботи або ведення бізнесу, то повторюю моїм французьким друзям: пізнайте польську історію. Ми справді багато пройшли, подібно до інших країн Центральної та Східної Європи, загнаними під чобіт тоталітарних режимів XX ст. і, врешті, радянської Росії. Ми знаємо Союз, який реалізується силою. Ми знаємо бюрократичне «бла, бла, бла» і цензуру думок, спробу контролювати слова. Ми можемо запустити розмножувач, отримувати повідомлення без пропаганди, переглянути популярні телевізійні трансляції. Маємо в собі багато хоробрості, яку виявив хоча б капітан Вітольд Пілецький, що пішов добровільно в «Аушвіц», звідки передавав свідчення про геноцид, який влаштували німці, – звіт, який залишився без реакції Заходу. Маємо в собі силу єдності та почуття солідарності з усіма ображеними та нужденними, приймаючи останніми роками величезну кількість українців, що тікають від війни у Криму та на Донбасі, або білорусів, які шукають притулку від деспота Олександра Лукашенка, який веде жорстку розправу з власним народом.

Воєнний стан не зламав поляків. Незважаючи на спроби зламати нас, ми перемогли. Це була революція, яка одночасно змінила частину Європи.

Ерік Містевич,
видавець щомісячника «Wszystko co Najważniejsze»,
автор книг, лауреат польської Пулітцерівської премії
Foto: INM

Текст публікується одночасно в польському щомісячнику «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту, реалізованого Інститутом національної пам’яті Польщі.