Сучасні Німеччина та Росія є спадкоємцями тих країн, які існували у вересні 1939 р. Німеччина під керівництвом канцлера Олафа Шольца не визнає відповідальності за політику винищення поляків, а Росія Путіна є спадкоємцем Росії Сталіна. Обидві країни не мають наміру відшкодовувати завдану шкоду.
Теоретично рахунок, виставлений Росії, мав би бути значно вищим ‒ через тривалість окупації та інтенсивність зла, якого вона завдала. Адже не було би Другої світової війни, якби не Сталін. Гітлер потребував гарантії від СРСР, і він її отримав у вигляді пакту Ріббентропа-Молотова, який у секретному протоколі передбачав IV розподіл Польщі. Не було б 1 вересня, якби не зобов’язання, що настане 17 вересня. Агресія мала розпочатися набагато раніше. Спочатку йшлося про 12 або 13 вересня, але Сталін вагався, боячись, що до війни, згідно з угодами, долучаться Англія та Франція.
Тому не варто розділяти 1 вересня та 17, бо це означало б, що на поляків напали лише німці, а радянська Росія – ні. Цього, звісно, хотіла б Москва, де активно поширюється наратив, що війна почалася в червні 1941 р., коли «невинний» СРСР атакувала агресивна гітлерівська Німеччина. І ця пропаганда працює. Дедалі частіше у світі сталінську Росію зображають не як агресора, окупанта, а як переможця й визволителя.
Існує також певна правова проблема: з Німеччиною поляки були у стані війни, а з СРСР – ні. Але кожна дитина в школі повинна знати, що під приводом визволення українського та білоруського населення від польського гнобителя і начебто неіснування польської держави Радянський Союз здійснив проти Польщі збройну агресію.
«Нашим основним обов’язком є знищення Польщі. Мета – не просто захоплення країни, а винищення кожної живої істоти… Будьте нещадними! Будьте жорстокими! Дійте з максимальною суворістю! Ця війна повинна бути війною на винищення», ‒ казав перед нападом на Польщу Гітлер, а німецький народ його слухав. СРСР, хоч і приховував свої справжні наміри, прагнув того ж – знищення поляків. Тому й відбувалося винищення нації, особливо інтелігенції, як-от Катинь, депортації до Сибіру.
Поляки повинні пам’ятати про це у чергову річницю трагічного вересня 1939 р. і нападу Радянської Росії на Польщу. Поляки повинні вимагати від Німеччини та Росії не лише воєнних репарацій, але й компенсацій, зокрема за злочини проти людяності, використання рабської робочої сили, знищення державного майна, крадіжки.
22 жовтня 1939 р. СРСР на захоплених територіях Республіки Польща провів так звані вибори до Народних зборів Західної Білорусі та Західної України. Ці псевдовибори, звісно, були попереджені пропагандою, першим актом якої була дипломатична нота, яку 17 вересня 1939 р. на світанку отримав польський посол у Москві Вацлав Гжибовський: «Польсько-німецька війна виявила внутрішнє банкрутство польської держави. Варшава як столиця Польщі вже не існує. Польський уряд розпався й не виявляє ознак життя. Таким чином втратили чинність угоди, укладені між СРСР і Польщею. З огляду на ці обставини радянський уряд наказав верховному командуванню Червоної армії дати наказ військам перетнути кордон і взяти під опіку життя і майно населення Західної Білорусі та Західної України». Жодне з цих тверджень не було правдивим.

Польська держава не збанкрутувала. Варшава воювала ще 11 днів і капітулювала 28 вересня 1939 р. Червона армія не просто перетнула кордону, а жорстоко, без оголошення війни напала на Польщу, не взяла під захист нікого й нічого, а почала тотально вбивати, грабувати та руйнувати. Проте цей геноцид і варварство Москві потрібно було легалізувати такими псевдовиборами.
Які були результати? На Західній Україні виборча явка склала 92,83 %, з яких понад 90 % «проголосували» за «демократію». На Західній Білорусі ці цифри становили відповідно 96,7 % і понад 90 %.
85. rocznica napaści ZSRR na Polskę. Na zdjęciu niemieccy i sowieccy żołnierze na linii demarkacyjnej, wrzesień 1939 r. pic.twitter.com/H62dORwbJe
— Fotoarchiwum_PAP (@paparchfoto) September 17, 2024
10 лютого 1940 р. – це друга дата після радянської агресії 17 вересня 1939 р., яка глибоко закарбувалася в пам’яті мешканців східних територій тодішньої Польщі. На світанку почалася перша масова депортація поляків до сибірських таборів, офіційно названа «переселенням». Вона охопила понад 220 тис. людей: державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування, лісників, землевласників і військових поселенців із родинами. Вивезених направили до північних регіонів СРСР, у райони Архангельська та до Іркутська, Красноярського краю й Комі.
Цю акцію, метою якої було знищення поляків, детально підготували набагато раніше. Постанову про виселення поляків із західних областей Української та Білоруської РСР Рада народних комісарів СРСР ухвалила ще 5 грудня 1939 р.
За різними підрахунками, радянська влада за час окупації польських земель, включених до складу СРСР, депортувала до Сибіру від 320 до 330 тис. поляків, із яких кількадесят тисяч загинули від хвороб і голоду, а ще більше – втратили здоров’я і залишилися назавжди покаліченими.
Автор: Тадеуш Плужанський