40 років тому, 17 вересня 1980 р., на зібранні в Гданську представники вільного руху профспілок вирішили створити незалежну самоврядну професійну спілку «Солідарність». Рішення про створення загальнопольської робітничої профспілки визрівало у дискусіях і побоюваннях про реакцію комуністичної влади.

31 серпня 1980 р., одразу після підписання Гданського договору, очільник місцевого спільного страйкового комітету Лех Валенса у промові до натовпів робітників та інших жителів Гданська, які зібралися перед ворітьми корабельні, підбив підсумки найважливіших пунктів історичного документу. Серед них Валенса пом’янув пункт, який викликав найбільший страх у керівників ПНР, адже він підважував фундаменти тоталітарної системи та думки суспільства, підпорядкованого гегемонії однієї політичної партії. «Нарешті ми маємо незалежні профспілки, маємо право на страйк, а наступні права ми вже невдовзі собі виборемо!», – заявив Валенса.

Концепція одностайної загальнопольської профспілки народжувалася далеко від гданського епіцентру серпневих протестів. Творцями її стала група інтелектуалів, пов’язаних із Вроцлавським університетом і Оссолінеумом, а також кілька юристів. Створена вроцлавськими діячами концепція передбачала трирівневу структуру: профспілками на рівні робочого підприємства мала керувати комісія підприємства, регіону – комісія регіону, на рівні країни – загальнонаціональна комісія. Натомість у Гданську бачили потребу всього у двох рівнях – рівні підприємства і регіональному.

Делегація вроцлавських профспілкових діячів зустрілася з Лехом Валенсою, який, за спогадами учасників подій, уникав дискусій щодо форми профспілок. Натомість більшість учасників страйку на Балтійському побережжі з певною обережністю поставилися до «вроцлав’ян», побоюючись, що ті пов’язані зі службами безпеки. Перемовини йшли непросто, ніхто не хотів відступати від свого бачення.

17 вересня до Гданська з’їхалося близько 300 делегатів з усієї Польщі, які представляли регіони, галузі і великі заводи. Крім керівників страйків у Труймісті, сюди прибули зокрема представники Щецинської корабельні, Варшави (завод «Ursus»), Сілезії. Обговорення проєкту майбутніх профспілок врешті закінчилося компромісом. Загальнонаціональний центр мав бути координатором стосовно регіональних і фабричних профспілок, які мали широкі автономії. Під час засідання у Гдансьrу було теж усталено назву організації: NSZZ Solidarność – Незалежна самоврядна професійна спілка «Солідарність».

Прихильники створення загальнопольської професійної спілки аргументували її створення тим, що треба було опанувати хаос, який тоді утворився. Багато вже існуючих профспілок поривали з режимом і виходили з підконтрольної державі Централі робітничих професійних спілок. Тепер вони увійшли в незалежні спілки і приймали абревіатуру NSZZ.

Повний статут, який уточнював деталі про управління спілкою, вибори керівництва і сфери діяльності, був затверджений 22 вересня 1980 р. А вже через два дні Валенса подав статут NSZZ Solidarność на розгляд Воєводського суду у Варшаві.

10 листопада перед будівлею Верховного суду у Варшаві зібралися натовпи людей. Коли на сходах з’явився Лех Валенса з піднесеною вгору рукою зі знаком «V», усіх охопила ейфорія.

«Солідарність» була не просто незалежною профспілкою, вона стала громадським рухом. Саме завдяки «Солідарності» у Польщі стало можливим формування громадянського суспільства.

Джерело: dzieje.pl