75 років тому, 21 липня 1943 р., наказом верховного головнокомандувача, генерала Владислава Сікорського з підрозділів Польської армії на Сході було утворено 2-й польський корпус, командувачем якого став генерал Владислав Андерс. Підрозділ, увійшовши до складу Польських збройних сил на Заході як тактичне об’єднання, у складі британської 8-ї армії брав участь в італійській кампанії.

Договір Сікорський-Майський

Основу майбутнього корпусу склали польські громадяни, звільнені з радянських в’язниць після підписання угоди Сікорського-Майського 30 липня 1941 р. і відновлення дипломатичних відносин між Польщею та СРСР, які були розірвані після 17 вересня 1939 р. Завдяки цьому можливе було створення Польських збройних сил на території Радянського Союзу.

Їх організацією зайнявся звільнений із московської в’язниці генерал Владислав Андерс. Незважаючи на труднощі з забезпеченням та обладнанням, а також на перешкоди, які створювала радянська сторона полякам на шляху до пунктів набору, до армії Андерса прибували і солдати, і цивільні. Загалом зголосилося близько 115 тис. осіб, зокрема 78,5 тис. солдатів.

Проте із збільшенням кількості солдатів і зростанням кількості польських цивільних, які прибули до місць формування армії, проблеми з постачанням стали ще більш серйозними. Тим часом СРСР не тільки не збільшував харчування для польської армії, а зменшував його. Польські солдати жили в наметах у 40-градусний мороз, ходили в ганчір’ї й обмотували ноги шматтям. Все більше дошкуляв голод. Було прийнято рішення про евакуацію армії на схід.

З Ірану в Монте-Кассіно

Андерс організував із польських солдатів 2-й польський корпус в Ірані, звідки поляки переїхали в Ірак і Палестину, де проходили навчання. На початку 1944 р. 2-й корпус було перекинуто до Італії.

Найбільш приголомшливим успіхом 2-го корпусу під час італійської кампанії було захоплення фортеці Монте-Кассіно 18 травня, яка захищала центральну частину Апеннінського півострова. Після надзвичайно запеклих боїв польські солдати зайняли пагорб Монте-Кассіно із монастирем. У битві загинули 923 польських солдатів, 2931 отримав поранення, 345 зникли безвісти.

«Масив Кассіно, на якому стояв монастир, був ключовою позицією у лінії Густава в системі взаємопов’язаних німецьких оборонних ліній, що пролягали по всій ширині найвужчої частини Італії між Гаетою й Ортоною. Це був приклад сучасної військової думки, найпотужнішої системи оборони, з якою під час війни зіткнулися британці й американці», – писав Метью Паркер, автор книги «Монте Кассіно. Історія про найзатятішу битву Другої світової війни».

У перші дні червня 1944 р. 2-й польський корпус отримав завдання якомога швидше зайняти морський порт Анкона. Польські солдати почали свій наступ 17 червня 1944 р. Через чотири дні вони дійшли до річки К’єнті, за якою знаходилися німецькі оборонні позиції. Спроба перейти річку маршем була невдалою. Подальші наступальні дії було здійснено 30 червня, коли німці почали відступ.

Битва під Лорето й Анконою

На початку липня 2-й корпус взяв участь у битві під Лорето. Звідти, після перегрупування сил, вирушив на Анкону. Наступ почався 17 липня. Після артилерійської та повітряної підготовки 5-та кресова піхотна дивізія здобула пагорб Монте-делла-Кресія, а 2-га танкова бригада – Монте-Торто. У результаті бойових дій німецька оборона була порушена. Контроль поляків над пагорбами навколо міста визначив результат битви за Анкону.

Наступного дня, 18 липня 1944 р., підрозділи 5-ї кресової піхотної дивізії та 2-ї танкової бригади знову атакували німецькі позиції. Водночас, без особливого опору, 3-тя дивізія карпатських стрільців зайняла місто і порт. У битві за Анкону полягли 388 солдатів, 1636 були поранені, 126 зникли безвісти.

Остання битва за Болонью

Однією з останніх битв військ союзників на італійському фронті була битва за Болонью, що почалася 9 квітня 1945 р. У боях брали участь солдати 2-го польського корпусу під командуванням генерала Зигмунта Шишко-Богуша. Прорив лінії фронту в Болоньї і звільнення міста були вирішальними для остаточної поразки Німеччини на італійському фронті. 21 квітня 9-й батальйон карпатських стрільців першим увійшов до Болоньї та повісив польський прапор над містом. Через кілька годин туди прибули союзні війська.

Підрозділи 2-го польського корпусу місцеве населення вітало оплесками. 9-й батальйон карпатських стрільців отримав назву «болонського», а 17 його командирів одерджали почесне громадянство міста. Сенат Болоньї надав польським солдатам 215 спеціально вибитих пам’ятних медалей. У болонській битві загинули 300 польських солдатів, 600 були поранені.

У 1946 р. 2-й корпус був демобілізований, а солдати перевезені до Великобританії, де англійці створили для солдатів Польських збройних сил Польський корпус підготовки та розгортання. Після розпуску цієї формації більша частина солдатів 2-го польського корпусу залишилася в еміграції через політичну ситуацію в країні.

Джерело: polskieradio24.pl