14 червня – 79-та річниця першої депортації поляків до німецького концтабору «Аушвіц». У цей день у 1940 р. туди було доставлено 728 чоловіків із в’язниці в Тарнові. Поляки, для яких німці створили «Аушвіц», стали першими жертвами цього табору.
14 червня відзначається в Польщі як Національний день пам’яті жертв німецьких і нацистських концентраційних таборів та таборів смерті.
Ідея створення концентраційного табору на околицях Освенціма, міста на кордоні Сілезії та Малопольського воєводства, назву якого німці змінили на Аушвіц з’явилася наприкінці 1939 р. в інспектора поліції безпеки та служби безпеки з Вроцлава оберфюрера СС Арпада Віганда. Окупанти були стурбовані доповідями про переповнення в’язниць у Верхній Сілезії та в Домбровському басейні. Посилювався і рух опору, який можна було погасити лише масовими арештами.
Віганд звертав увагу на те, що в Освенцімі можна утримувати в’язнів майже одразу, використовуючи казарми польської армії. Територія давала можливість подальшого розширення табору та забезпечувала ізоляцію від зовнішнього світу. Есесівець відзначав також зручне залізничне сполучення – неподалік проходила залізнична лінія, що з’єднувала місцевість із Сілезією та Генералгубернаторством. Наказ про заснування табору був виданий 27 квітня 1940 р. головою СС Гайнріхом Гімлером. Організацією займався Рудольф Хесс, його перший комендант.
20 травня 1940 р. есесівець Герхард Паліч привіз в «Аушвіц» 30 ув’язнених, німецьких злочинців, ув’язнених у КТ «Заксенгаузен». На їхніх руках було витатуйовано номери від 1 до 30. Вони стали ядром виконавчих кадрів табору.
Датою початку роботи табору вважається 14 червня 1940 р. У цей день до концтабору прибули перші 728 польських політв’язнів, направлені із в’язниці в Тарнові командувачем поліції безпеки і служби безпеки в Кракові. Серед депортованих були солдати вересневої кампанії, які намагалися прорватися до Угорщини, члени підпільних незалежницьких організацій, гімназисти та студенти, а також кілька польських євреїв. Потяг складався з пасажирських вагонів другого класу.
Богуміл Антонєвич, один із засуджених, депортованих 14 червня, згадував після війни, що більшість із них були молодими людьми. «Найстаршим серед нас було не більше 50 років. З точки зору соціального походження, освіти та професій, ми були різноманітною групою. Було багато гімназистів, колишніх військовослужбовців, інтелігентів, були графи та селяни. У першому ж транспорті було кілька євреїв, про священиків не пригадую», – згадував він після війни. Збігнєв Дамасєвич, однак, підкреслив: «Серед нас були ченці, священики, а також євреї».
Поїзд з ув’язненими поляками, що прямував до табору, зупинився в Кракові. Цей момент був символічним. Депортовані почули новину про падіння Парижа. Колишній ув’язнений Єжи Білецький згадував: «Мені особливо запам’ятався момент, коли поїзд прибув на станцію в Кракові. Тоді із мегафонів пролунало повідомлення: Париж впав! Ми почувалися жахливо. Це жахливі спогади. Німці салютували!».
Момент приїзду до «Аушвіцу» та перші слова керівника табору Карла Фрітча процитував, зокрема, Казімєж Альбін.
«Гаупштурмфюрер Фрітч сказав: «Це концтабір «Аушвіц» (...) Як ворожий елемент німецької нації ви будете інтерновані до кінця війни. Будь-які прояви повстання чи непокори я придушуватиму в зародку. За опір владі, спробу втечі – смертна кара. Здорові та молоді люди мають право жити тут не довше трьох місяців. Вихід звідси веде тільки через димар крематорію», – пригадав Альбін.
Після прибуття в «Аушвіц», ув’язнені отримали номери від 31 до 758 і були розміщені в будівлях колишньої польської монополії тютюнових виробів, біля сучасного музею «Аушвіц». Нині в них розміщується Державна вища професійно-технічна школа ім. Вітольда Пілецького. Табір ще не був готовий їх прийняти.
Найменший номер – 31 – було присвоєно Станіславу Риняку. «Багато разів я замислювався над тим, як сталося, що я отримав номер 31 – перший номер польського політичного в’язня. Відомо, що кримінальні німецькі злочинці мали номери 1-30. Можливо, моє ім’я було першим у списку перевезення, або це була лише випадковість», – сказав він після війни.
Із 728 в’язнів, депортованих 14 червня, війну пережили 298. 272 померли, доля 158 невідома. Серед живих є лише один – Казімєж Альбін.
Німці, винищуючи поляків у таборі «Аушвіц», досягали двох цілей: залякували населення, а також поступово скорочували польське населення на територіях, що вважалися «німецьким життєвим простором».
У першому періоді серед ув’язнених переважали поляки. Починаючи з середини 1942 р., їх кількість вже дорівнювала кількості євреїв, яка внаслідок зростання кількості перевезень з окупованої Європи поступово зростала. З 1943 р. євреї становили вже більшість ув’язнених.
До табору потрапляли представники польської еліти: люди науки, культури, мистецтва, політики, духовенство, лікарі та вчителі, адвокати, інженери та офіцери, а також люди, які були піймані під час вуличних «облав». Німці відправляли в «Аушвіц» депортованих мешканців Замості та околиць. Під час Варшавського повстання сюди прибували транспорти із жителями столиці. Серед польських жертв табору були й мешканці Освенціма. Багато із них допомагали ув’язненим. Табір був також місцем, де німці виконували смертні вироки спеціального суду катовицького гестапо.
Загалом в Освенцім німці привезли бл. 150 тис. поляків. Майже половина не вижила.
«Аушвіц» разом із «Біркенау» та мережею підтаборів став найбільшим німецьким концтабором. До нього потрапило не менше 1,3 млн осіб. Із них загинуло не менше 1,1 млн, в основному євреїв, тому Освенцім став символом Голокосту. Тут також гинули роми, радянські полонені та люди інших національностей.
Джерело: TVP Info
