Канада висунула в ООН територіальні претензії на Північний полюс. Таким чином вона стала третьою країною після Данії та Росії, яка вимагає визнання свого пріоритету в цій частині Арктики.

За даними агентства Canadian Press, минулого тижня до ООН було подано документ, що засвідчує претензії Канади. Федеральний уряд висунув наукові аргументи на користь того, що частина Арктики, в якій розташований Північний полюс, геологічно пов’язана з Канадою.

Подібні документи раніше складали Данія та Росія, тож саме за участю цих країн відбуватимуться переговори.

По суті, суперечка щодо «власника» Північного полюса має ширший вимір. Також для інших спорів, пов’язаних із матеріальними вигодами, важливо, як далеко на північ простягатимуться канадські володіння. І справді Канада займає територію «coast to coast to coast» (від узбережжя до узбережжя і до узбережжя), як повторював попередній консервативний уряд.

Канада почала активніше підкреслювати свої права на Арктику з часів правління прем’єр-міністра Пола Мартіна (2003–2006 рр.). Така видима присутність є одним з основних критеріїв у територіальних спорах. Уряд Стівена Харпера (2006–2015 рр.) почав зміцнювати присутність в Арктиці канадських рейнджерів. У першому десятилітті XXI ст. почалися значні інвестиції в канадські наукові дослідження.

Привабливий маршрут

На початку травня США вирішили оскаржити права Канади на район Північно-Західного проходу. Північно-західний прохід пролягає водними шляхами Арктичного архіпелагу, а тому, оскільки через глобальне потепління цей маршрут став прохідним, привабливість потенційного торговельного шляху, який скоротить час плавання з Європи до країн Азії, зростає. Канада розглядає Північно-Західний прохід як внутрішні національні води.

Державний секретар США Майк Помпео назвав претензії Канади на Північно-Західний прохід «невиправданими». Міністерка закордонних справ Канади Христя Фріланд відповіла, що «Канада має дуже чітку позицію щодо цієї теми: Північно-західний прохід – канадський». Між Канадою та США з 1988 р. існує угода, на підставі якої США визначають Північно-Західний прохід як міжнародні води, але Канада підтверджує свої суверенні права на ці території. Перед цією угодою до середини 1980-х рр. США не ставили під сумнів канадських прав на Арктику. Помпео пом’якшив свою заяву, додавши, що «суперечка в Арктиці ведеться не між США і Канадою», а між іншими, які хочуть використовувати Арктику «у спосіб, який суперечить принципам верховенства права».

У серпні 2010 р. прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер відвідав північні території Канади і підкреслив, що захист і утвердження канадського суверенітету в Арктиці є «пріоритетом, який не підлягає обговоренню». Тоді Канада ухвалила принципи своєї політики в Арктиці і зміцнила політичну, військову та економічну присутність. Через місяць міністр закордонних справ Канади Лоуренс Кеннон заявив, що Канада готова захищати свої території в Арктиці.

Ця заява стосувалася спору між п’ятьма державами, які претендують на права на Арктику, з огляду на перспективу зміни клімату та виникнення доступу до, зокрема, нафтогазових родовищ. Це Канада, США, Данія, Норвегія та Росія. Кеннон тоді оголосив, що Канада має намір звернутися до комісії ООН з морського права з документами про розширення свого континентального шельфу в Арктиці, а канадські претензії стосуються хребта Ломоносова, підводного хребта на дні Північного Льодовитого океану, який Канада визначає як такий, що пов’язаний з геологічними формаціями країни.

У 2008 р. Росія прийняла арктичну стратегію, яка передбачала, що до 2020 р. Арктика стане для неї стратегічною зоною для розвідки родовищ корисних копалин.

Джерело: TVP Info