27 і 28 березня 1945 р. НКВС арештував 15 очільників Польської підпільної держави. Совєти запросили їх на переговори щодо майбутнього Польщі і гарантували повну безпеку. На початку березня 1945 р. останній командувач Армії Крайової генерал Леопольд Окуліцький на псевдо Niedźwiadek (Ведмедик) i віце-прем’єр, делегат уряду в екзилі отримали підписані полковником Пімєновим листи із запрошенням на зустріч з представником командування 1-го білоруського фронту генерал-полковником Івановим (під цим псевдонімом діяв Іван Сєров, начальник військової контррозвідки СМЕРШ).
Пімєнов, зокрема, писав: «Можу сказати лише, що можлива зустріч вас із генерал-полковником Івановим може розв’язати і безумовно розв’яже те, що неможливо було би швидко розв’язати іншими шляхами. Взаєморозуміння і довіра дозволять розв’язати багато важливих справ і не допустити їх загострення… Я зі свого боку як офіцер Червоної армії, якому випала така важлива місія, даю цілковиті гарантії і слово офіцера, що якщо ваша доля від моменту приїзду до нас залежатиме від мене, то ви будете в повній безпеці».
Попри побоювання, генерал Окуліцький врешті вирішив прийняти запрошення генерала Іванова. 21 березня Пімєнов переказав звістку, що в найближчі дні генерал прилетить до Варшави і бажає зустрітися з представниками польського підпілля.
27 березня на зустріч у штаб Пімєнова, який містився у віллі в Прушкові, прибули Янковський, Окуліцький і Пужак. Після обіду їх перевезли в район Прага, де вони мали зустрітися з генералом Івановим. Зустріч не відбулася, керівникам підпілля повідомили, що переговори перенесли на наступний день. Зранку вони почули, що переговори перенесено до Москви. Їх перевезли туди літаком, а потім посадили у в’язницю на Луб’янці.
Інші керівники польського підпілля, хоч і були занепокоєні фактом, що Янковський, Окуліцький і Пужак не повернулися з переговорів з совєтами, прибули до Прушкова 28 березня на умовлені переговори з генералом Івановим. Це були члени Селянської партії Казімеж Багінський, Адам Бень і Станіслав Мєжва; Національної партії – Станіслав Ясюковіч, Казімеж Кобилянський і Збігнев Стипулковський; Партії праці – Юзеф Хацінський і Станіслав Урбанський; з Демократичного об’єднання – Евгеніуш Чарновський і Станіслав Міхаловський; з Польської соціалістичної партії – Антоній Пайдак. Як перекладач їх супроводжував Юзеф Штемлер-Домбський з департаменту делегатури інформації і преси.
Після прибуття на місце їм повідомили, що маршал Жуков чекає на них у Познані. Однак літак, до якого вони сіли, полетів до Москви. Там їх піддали слідству, а потім, 18 червня 1945 р., їх судила у Москві військова колегія Верховного суду. 21 червня 1945 р. оголосили вирок. Генералу Окуліцькому присудили 10 років ув’язнення, Янковському – 8 років, Беню і Ясюковічу – по 5 років, всім іншим – від 4 місяців до 1,5 року. Міхаловського, Кобилянського і Штемлер-Домбського визнали невинними.
Генерал Окуліцький помер у московській Бутирці 24 грудня 1946 р., Янковський – 13 березня 1953 р. у Володимирі-на-Клязьмі, Станіслав Ясюковіч – 22 жовтня 1946 р. у в’язничній лікарні в Бутирці. Всі інші, крім Беня (повернувся у 1949 р.), повернулися до Польщі в 1945 р. Тут більшістю з них зайнялися органи держбезпеки: Пужака арештували в 1947 р., помер у в’язниці трьома роками пізніше, до комуністичних в’язниць потрапили теж Багінський, Мєжва, Кобилянський, Міхаловський і Штемлер-Домбський. В окремому процесі радянський суд у листопаді 1945 р. 5 років ув’язнення присудив Анатонію Пайдаку. Після відбуття строку його заслали до Красноярського краю, до Польщі він повернувся лише в 1955 р.
Джерело: niezalezna.pl
