Польща
35 років тому Войцех Ярузельський запровадив воєнний стан у Польщі

Упродовж кількох днів у 49 осередках інтернування умістили приблизно 5 тис. осіб. У масштабній поліційно-військовій операції задіяли 70 тис. солдатів, 30 тис. міліціонерів, 1750 танків, 1900 бойових машин і 9 тис. автомобілів.

У неділю 13 грудня 1981 р. о 6 годині ранку «Польське радіо» почало трансляцію виступу генерала Войцеха Ярузельського. Він повідомив поляків про створення Військової ради національного порятунку (WRON) та запровадження на підставі декрету Державної ради воєнного стану на території всієї країни.

Ще 12 грудня до опівночі розпочалися затримання діячів опозиції та «Солідарності». Упродовж кількох днів у 49 осередках інтернування умістили приблизно 5 тис. осіб. У масштабній поліційно-військовій операції задіяли 70 тис. солдатів, 30 тис. міліціонерів, 1750 танків, 1900 бойових машин і 9 тис. автомобілів.

100 тис. екземплярів оголошення
Приготування до запровадження воєнного стану тривали понад рік і були проведені з особливою ретельністю. Контроль здійснювали головнокомандувач об’єднаних військових сил країн Варшавського договору, маршал Віктор Куликов і люди з його штабу. Для потреб воєнного стану підготували проекти різних юридичних актів, у Радянському Союзі видрукували 100 тис. екземплярів оголошення про запровадження воєнного стану. Інтенсивні навчання з боротьби проти натовпу проходили частини ZOMO – моторизованої підтримки громадської міліції. У в’язницях приготували місця для приблизно 5 тис. діячів «Солідарності» та опозиції, яких збиралися інтернувати.

На думку професора Анджея Пачковського, «Солідарність», опозиція та Церква не були готовими до запровадження воєнного стану. Він згадує, що з літа 1980 р. у Польщі панують неспокійні настрої, що підігрівають труднощі буденного життя. «Періоди неспокою та зростання почуття загрози, які часто повторювалися, в певному сенсі зробили людей нечутливими до сигналів про заплановані починання влади», – написав історик у книзі «Польсько-ярузельська війна». Рішення про запровадження воєнного стану прийняло Політбюро ЦК Польської об’єднаної робітничої партії. Генерал Ярузельський отримав від партійних товаришів свободу вибору конкретної дати початку операції. У ніч із 8 на 9 грудня 1981 р. Ярузельський повідомив маршала Куликова, який перебував у Варшаві, про заплановані дії, але конкретної дати початку поки що не назвав.

«Самі ми не впораємося»
Записи з цієї зустрічі, зроблені генералом Віктором Аношкіним, ад’ютантом маршала Куликова, опублікував професор Антоній Дудка в «Бюлетені Інституту національної пам’яті». Відповідно до них, генерал Ярузельський прямим текстом вимагав військової підтримки після запровадження воєнного стану, кажучи: «Страйки – це найкращий для нас варіант. Робітники залишаться на місці. Гірше буде, якщо вони вийдуть зі своїх заводів і почнуть громити партійні комітети, організовувати вуличні демонстрації і т. д. Якщо це пошириться на всю країну, то ви (СРСР) повинні будете нам допомогти. Самі ми не впораємося».

Про визначений термін запровадження воєнного стану маршала Куликова й радянську владу повідомили 11 грудня. Операція з його запровадження розпочалася в ніч із 12 на 13 грудня 1981 р. Ще перед північчю частини МВД, які складалися із груп спецпризначення, відділів ZOMO, антитерористичних відділів, службовців держбезпеки, розгорнули свої дії. У рамках операції «Азалія» патрулі МВД і Війська польського зайняли об’єкти «Польського радіо» та телебачення, заблокували в телекомунікаційних центрах внутрішньодержавний і закордонний зв’язок.

Групи міліціонерів і службовців держбезпеки приступили в рамках операції під кодовою назвою «Ялиця» до інтернування діячів «Солідарності» та лідерів політичної опозиції. В міста ввели броньовані та механізовані частини, розміщені поблизу найважливіших комунікаційних вузлів, доріг, важливих перехресть, урядових будівель та інших стратегічних об’єктів. Провели арешти серед незалежних інтелектуалів, зокрема серед організаторів та учасників Конгресу польської культури, який засідав у Варшаві.

«Я почув скрегіт ключа»
Головний удар скерували на Гданськ, де в суботу зібралася національна комісія «Солідарності» та де у зв’язку з цим перебували багато профспілкових радників і діячів. Упродовж ночі там затримали приблизно 30 членів національної комісії й кілька радників. Одним із них був Яцек Куронь, який, згадуючи подробиці свого арешту в гданському «Novotel» у ніч із 12 на 13 грудня, писав: «Я почув скрегіт ключа. Прийшли. Пізніше ми їхали воронком через місто. На вулицях стояли танки та броньовики. Навіть наручники на мене не одягли. Мій вірний сторож майор Лесняк запитав: «Ну й що, Куронь, варто було?» «Пам’ятаєте, майоре, як три роки тому ви приїхали затримати мене там, під Гданськом? – відповів я запитанням на запитання. – А тепер бачите, скільки танків і війська требу було вивести на вулиці, щоби мене взяти».

По-особливому віднеслися ініціатори воєнного стану до очільника «Солідарності» Леха Валенси. Влада розраховувала на те, що вдасться його політично використати. Близько другої години ночі в його квартирі з’явилися воєвода гданський Єжи Колодзейський і перший секретар воєводського комітету партії Тадеуш Фішбах, член політбюро. Вони повідомили Валенсу про запровадження воєнного стану і запропонували йому негайно виїхати до Варшави на переговори з представниками влади. Врешті Валенса під примусом погодився їхати до Варшави. Лідер «Солідарності» відкинув запропоновану йому комуністичною владою пропозицію співпраці. Його інтернували та ізолювали від інших діячів «Солідарності» в Арламові.

10 тис. інтернованих
Усього в перші дні воєнного стану інтернували приблизно 5 тис. осіб, яких утримували в 49 осередках ізоляції на території всієї країни. Загальна кількість інтернованих під час воєнного стану сягнула 10 тис., у в’язницях опинилася значна частина національних і регіональних лідерів «Солідарності», радників, членів профспілкових комісій великих заводів, діячів демократичної опозиції та інтелектуалів, пов’язаних із «Солідарністю».

Запровадили комендантську годину з 22-ї до 6 ранку, на виїзди з місця проживання потрібна була перепустка. Листування підлягало офіційній цензурі, виключили телефони, так що не можна було викликати навіть швидку допомогу чи пожежників. Більшість найважливіших закладів мілітаризували, ними керували понад 8 тис. військових комісарів. Видавання преси заборонили, крім «Трибуни народу» та «Солдата свободи». Припинили діяльність усіх громадських і культурних організацій, а також заняття у школах і вищих навчальних закладах.

Страйки та пацифікації
Офіційно адміністратором воєнного стану була 21-особова Військова рада національного порятунку на чолі з генералом Войцехом Ярузельським. Однак на практиці це був лише фасад. Найважливіші рішення в період воєнного стану приймала неформальна група військовиків і членів партії, яку називали директоріатом. До її складу, крім генерала Ярузельського, увійшли генерал Флоріан Сівіцький (віце-міністр національної оборони), генерал Чеслав Кіщак (міністр внутрішніх справ), генерал Міністерства оборони Мирослав Мілевський (секретар ЦК), Мечислав Раковський (віце-прем’єр), Казімєж Барціковський (секретар ЦК) і Стефан Ольшовський (секретар ЦК).

Нечисленні лідери «Солідарності», які уникнули арешту, зокрема Збігнєв Буяк, Владислав Фрасинюк, Богдан Борусевич, Александер Халь, Тадеуш Єдинак, Богдан Ліс та Евгеніуш Шумейко, почали створювати підпільні структури. 14 грудня розпочалися взаємно незалежні страйки в багатьох великих промислових закладах. Страйкували гути «Катовіце» та імені Леніна, більшість шахт, порти, суднобудівні заводи в Тримісті та Щецині, найбільші фабрики. Загалом страйкували 199 закладів. У 40 закладах дійшло до брутальних пацифікацій страйків, із використанням відділів ZOMO та війська, оснащеного важкою технікою. Особливо драматично розвивалися події у страйках на шахтах Верхньої Сілезії, де шахтарі активно боронилися. 16 грудня 1981 р. на кам’яно-вугільній шахті «Вуєк» під час кількагодинного протистояння міліціонери використали вогнепальну зброю, 5 гірників загинули. 23 грудня за підтримки танків і десанту з вертольотів вдалося придушити страйк у гуті «Катовіце».

«Поляк, не підіймай руку на поляка»
У грудні 1981 р. відбулися вуличні демонстрації у Варшаві, Кракові та Гданську. Найбільша з них, під час якої міліціонери застрелили одного з учасників, пройшла в Гданську. Речник католицької Церкви в Польщі, примас Юзеф Глемп від самого початку закликав про спокій і припинення братовбивчих сутичок, вимагаючи одночасно звільнити інтернованих та арештованих і повернутися до діалогу із «Солідарністю». У виголошеній 13 грудня проповіді він закликав робітників, щоб вони не посягали на життя: «Я буду закликати про здоровий глузд, навіть якщо наражатиму себе на зневагу, і проситиму, навіть якщо доведеться йти босим і навколішки благати, – поляк, не підіймай руку на поляка!»

Джерело: tvp.info

Схожі публікації
Сьогодні минає 14 років відтоді, як президент Лех Качинський відвідав Тбілісі, щоби продемонструвати міжнародну підтримку Грузії, до якої вторглася Росія.
Підвищення цін 1 липня 1980 р. спричинило хвилю протестів, яка поширилася з люблінського регіону на всю Польщу.
Сьогодні минає 100 років від часу запровадження перших польських номерних знаків на транспортних засобах.
Тут будуть представлені найважливіші польські історичні пам’ятки, які не експонувалися 50 років, а також ті, які ніколи не були в музейній експозиції. Загалом там буде виставлено понад 800 експонатів.
Освітній ролик «1941: війна двох тоталітарних режимів» українською та російською мовами з’явився вчора на каналі YouTube ІПН.  Публікація відеозапису цими мовами пов’язана з 81-ю річницею початку війни Німеччини проти СРСР.
18 травня 2022 р. минуло 30 років із дня підписання Договору про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Польщею та Україною.
В Музеї військово-повітряних сил у Дембліні на Люблінщині відкривається виставка «Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра – творці польсько-українського союзу 1920 року».
Рішення про привезення меча Петра Сагайдачного в Україну для експозиції з нагоди вшанування 400-річчя смерті українського гетьмана вже усно погодив міністр культури та національної спадщини Польщі.
«Чи такої Європи хотіли її батьки-засновники?» ‒ запитує Мішель Луйо.