Наприкінці 1943 р. радянські війська наближалися до кордонів окупованої Польщі. Армія Крайова мала показати себе перед СРСР господарем. Для цього 20 листопада командувач АК, генерал Тадеуш Коморовський видав окружним командувачам наказ розпочати спрямовану проти німців кампанію «Буря».
Залежно від кількості німецьких військ у певному населеному пункті, дії у рамках акції «Буря» мали включати інтенсивні тилові диверсії або проведення місцевих збройних повстань.
«Ми повинні прагнути до того, щоби на зустріч радянським підрозділам вийшов польський командувач, який має за плечами бій із Німеччиною, і, таким чином, отримав би права господаря», – писав у наказі генерал Коморовський.
«Місцевий командувач повинен звернутися із призначеним представником цивільної влади до командувача радянських підрозділів та дотримуватися його побажань», – наказав він.
Радянські підрозділи перетнули польський кордон у ніч із 3 на 4 січня 1944 р. в районі Рокитного Сарненського району. 4 січня в Москві було оголошено підготовлений Вандою Василевською «Проект декларації Польського народного комітету», який виправдовував перенесення кордону на захід.
Із військового погляду кампанія «Буря» мала бути спробою початку спільної польсько-радянської боротьби проти Німеччини, тоді як в політичному вимірі її метою було переконати СРСР дотримуватися положень Ризького договору, яким було встановлено кордон між Польщею та СРСР.
Підпільна влада також хотіла переконати Москву відновити визнання польського уряду в еміграції (Сталін розірвав дипломатичні відносини після того, як німецька влада оприлюднила інформацію про Катинський злочин) і вивести Польщу з радянської сфери впливу.
Проте досвід боїв на Вільненщині довів, що радянська сторона не має наміру визнавати польську незалежність. Навіть спільна боротьба з німецькою армією не завадила СРСР арештовувати представників цивільної влади польської держави, командувачів та солдатів АК.
Оригінальний план «Буря» не передбачав бойових дій у великих містах, щоб вберегти життя їхніх мешканців та забудову. Проте у липні 1944 р. командувач АК, генерал Коморовський видав наказ займати й великі міста.
У тому ж місяці підрозділи АК провели операцію «Гостра брама», яка закінчилася звільненням Вільнюса. Польські війська почали бойові дії ще до приходу СРСР, пізніше обидві армії співпрацювали.
Із 21 липня наказ також стосувався столиці, що спричинило вибух Варшавського повстання. Розширення акції на великі міста було спрямоване на зміцнення авторитету польської підземної держави як приймальної сторони Червоної армії.
Кампанія «Буря» охопила майже всю територію Речі Посполитої. Радянські війська охоче приймали допомогу АК у битвах із німцями, після їх успішного завершення заарештовували, роззброювали і часто навіть розстрілювали невеликі польські підрозділи. Заарештовані солдати примусово залучалися до армії Берлінга або вивозилися до таборів углиб Росії.
У політичному сенсі позитивних ефектів не було досягнуто. Західні держави, поінформовані польською владою про радянські дії проти поляків, практично не реагували, тим паче, що Сталін применшував роль АК, підкреслюючи ключову роль польських комуністів. Британська цензура блокувала, наприклад, будь-яку інформацію про операцію «Гостра брама».
Команду припинення акції видав 26 жовтня 1944 р. командувач АК, генерал Леопольд Окулицький. Загалом в акції взяли участь понад 100 тис. солдатів.
Близько 20–30 тис. із них депортували вглиб СРСР. Більшість депортованих не повернулися до країни. Близько 50 тис. солдатів АК, що брали участь у акції «Буря», були ув’язнені НКВС, в основному за відмову вступати в армію Берлінга.
Від наслідків акції постраждали цивільні особи, особливо на східних територіях Польщі. Були численні акції пацифікації польських сіл і містечок, депортації поляків углиб Росії та розкрадання польської культурної спадщині.
Джерело: TVP Info
