100 років тому, 31 жовтня 1918 р., розпочалися українсько-польські баталії у Львові. На захист міста, що тоді входило до складу Польщі, стали гімназисти – львівські орлята.
Наприкінці жовтня – на початку листопада українці зайняли основні об’єкти в місті. Спроба зайняти Львів була наслідком оголошення Українською національною радою 19 жовтня постанови про утворення української держави.
Командування польськими військами, що складалися із членів Польської військової організації, Польських військових кадрів, колишніх солдатів Польського допоміжного корпусу, 1 листопада взяв на себе капітан Чеслав Мончинський. Серед офіцерів, що відзначилися у боях, були майбутні генерали польської армії: Роман Абрахам, Бернард Монд і Мечислав Борута-Спєхович.
Польські мешканці Львова стихійно вступали в лави військових. Були битви, зокрема, за Гору Страт, Гору Святого Юра, площу Кадетської школи, вулицю Бема, головний вокзал, головне поштове відділення та Замарстинівський район. Польськими редутами були, зокрема, Школа Сенкевича та Будинок техніки.
Підрозділи Війська польського, якими керував підполковник Міхал Токаревський-Карасевич, прибули на відсіч до Львова 20 листопада. Спільний удар захисників Львова та Війська польського, що відбувся 21 листопада, змусив українські війська покинути місто. 22 листопада Львів знову опинився в польських руках.
Майже кожному четвертому захиснику не було 17 років
У рядах захисників Львова було 6022 осіб, зокрема 427 жінок. 1422 захисникам Львова не було навіть 17 років. Їх називали львівськими орлятами. Найвідоміший серед них – Юрек Бічан, син Олександри Загурської, яка під час оборони Львова стала коменданткою Добровольчої жіночої ліги. 14-літній Бічан, учень гімназії, зголосився до одного з бойових підрозділів і помер на Личаківському цвинтарі.
У битвах загинули 439 захисників Львова. Найбільша кількість загиблих – 109 осіб – учні середніх шкіл.
Коли поляки зайняли Львів, боротьба за місто не завершилася. До кінця квітня 1919 р. місто було в оточенні, а в передмістях проходили бої. Львів був під артилерійським обстрілом. Українські снаряди потрапляли навіть у центр міста.
Війська Західноукраїнської Народної Республіки двічі були близькі до завоювання Львова. 27 грудня 1918 р. у передмісті почався наступ. Кривавий нічний бій тривав із 28 на 29 грудня в Персенківці. Здавалося, що українські підрозділи прокладуть собі шлях до центру міста. Однак їх зупинив стійкий опір поляків.
Прибула підтримка
16 лютого 1919 р. українці почали несподіваний наступ на Львів, який відбили захисники міста. На початку березня здавалося, що Львів буде завойований. Генерал Тадеуш Розвадовський, який командував у Львові та Східній Галичині, був готовий до поразки. Він думав про прорив військових до Перемишля.
Підтримка під командуванням генерала Вацлава Івашкевича відновила залізничне сполучення між Перемишлем і Львовом. 19 березня перші солдати з підтримки увійшли до Львова. 29 квітня 1919 р. Львів було остаточно звільнено від артилерійського обстрілу.
У другу річницю завершення листопадових боїв за Львів, 22 листопада 1920 р., маршал Юзеф Пілсудський додав до гербу міста хрест Virtuti Militari. Він сказав: «За заслуги для польськості цього міста та його приналежності до Польщі я оголошую місто кавалером хреста Virtuti Militari».
Бої за Львів були частиною польсько-української війни за землі між Сяном і Збручем. Вона закінчилася в липні 1919 р., коли польська армія витіснила українські сили за Збруч.
Джерело: TVP Info
