Мало хто знає, що на польських землях під час «Весни націй» і Великопольського повстання у 1949 р. була утворена незалежна польська республіка зі столицею у Мосині. Однак держава не довго проіснувала на мапі історії.

1848-й приніс європейським монархам багато турбот. У лютому освистуваний на вулицях Луї-Філіп I прийняв рішення про відставку, а у Франції почалася чотирирічна історія Другої республіки. Березень приніс революцію у Австрійському цісарстві, народи якого домагалися конституції. Того самого місяця заворушення вибухнули у Берліні, а прусський король відважився на амністію для політичних в’язнів. Нею скористалися також польські борці за незалежність: Людовик Мерославський і Кароль Лібельт, який якнайшвидше вирушили до Великопольщі, де також було гаряче.

Поляки у Великопольщі домагалися автономії, а прусська влада з огляду на складну ситуацію всередині країни відважилася на переговори. Видавалося, що отримання омріяної (хоча й обмеженої) незалежності вже близько – захоплювалися адміністративні будівлі, знімалися прусські орли. Владу перейняв Народний комітет, а головнокомандувачем війська з 7 тис. солдат був згаданий Людовик Мерославський. 11 квітня підписали угоду в Ярославці, відповідно до якої великополяни взамін за отримання автономії були зобов’язані зменшити свої збройні сили до 3 тис. солдат. Швидко виявилося, що Пруссія цинічно тягне час, а переконавшись, що Росія не зацікавлена втручанням (на війну із нею розраховував Мерославський), прийняла рішення остаточно розправитися із повстанцями.

Порушення угоди в Ярославці та напад на польських повстанців
29 квітня прусські війська атакували польський табір у Ксьонжі та розбили непідготовлених до війни із Пруссією повстанців.

На зламі квітня і травня відбувалися чергові сутички, війська повстанців інколи перемагали (під Мирославом, Соколовом) та займали (принаймні на короткий час) чергові міста і села. Одним із провідників повстанців був Якуб Кротовський-Краутгофер, юрист, який у квітні 1848 р. змінив німецьке прізвище Краутгофер на Кротовський на доказ своєї прив’язаності до польськості.

Вже 11 квітня після підписання ярославської угоди він відмовився скласти зброю і разом із групкою повстанців напав на патруль гусарів, а потім сховався в Мирославі. Пізніше він за наказом Мерославського вирушив як агент до Берліна, щоб після повернення продовжити боротьбу разом зі своїм підрозділом. 3 травня його викликали до Мосин, де жителі обеззброїли жандармерію та вимагали втручання повстанських військ. Народний комітет там сформували вчитель Войцех Рост, кравець Антоній Адамський, пивовар Станіслав Стефанович, гончарі Ян Кордилевський і Антоній Рушкевич.

Історія Мосинської республіки
Затятий повстанець відважився проголосити в Мосинах Польську Республіку і… розіслав суворі листи до прусської влади у Познані із вимогою послуху. Войцех Рост був названий бурмістром. Державі, яку в розмовах називали «Мосинською Республікою», не судилося встояти. Але поки, від Стеншева до Курника, у кожному селі та містечку, до якого дійшли підрозділи, наказували організувати збір жителів і вибір польської влади, як у Мосинах. Завдяки енергійним діями підрозділу Кротовського, який об’єднався із підрозділом Влодзімєжа Вільчинського, з’явилося багато добровольців. Однак прусська влада прийняла рішення про енергійні заходи та вислала проти повстанців 8 рот, 2 ескадрони кавалерії та 4 підрозділи. Повстанців було близько восьмиста.

Вирішальна битва відбулася під Рогаліном. Нерівність сил була величезна, а масштаби демонструє опис сутичок:

«Отож, перша атака розпочалась на фільварку, де одразу була запалена стодола. Наші, особливо на познанській дорозі, кілька разів дали вогню із гармат (дві гармати із рогалинського парку) та ручної зброї, але, побачивши, що від півдня, зі сторони Шрему, відділ солдат (пруссаків) наближається і що не вдасться встояти перед вдесятеро численнішою силою, почали відступати на захід до річки Варти (Б. Поляк. Весна народів…)».

У битві полягли 11 косинерів, 6 втопилися у Варті. Остаточна поразка настала днем пізніше, 9 травня, у Тшебав’ї. Польський табір був розбитий, а Якуба Кротовського схопили в Конажеві й у кайданах перевезли до Познані. Невдовзі, після періоду брутального поводження, він вийшов на свободу після оголошення амністії у 1849 р. Проголошена ним держава була, звичайно, ефемерною і, найімовірніше, мала слугувати для мобілізації навколишніх жителів до боротьби. Можна припустити, що вона зникла разом із поразкою свого творця 8 або 9 травня, а, отже, через 5–6 днів після проголошення. Великопольща не стала польським П’ємонтом. Пізніше виникала ще ідея її поділу на Велике Гнізненське Князівство та Велике Познанське Князівство, але врешті польські пропозиції реформ, що надходили у 1848 р., не були втілені в життя. На незалежність полякам довелося ще довго чекати.

Джерело: Wprost