Воно охопило територію Рибницького і Пщинського повітів та частину промислового округу. Це був спонтанний виступ польського населення, яке прагнуло приєднати Верхню Сілезію до Польщі. Повстання придушили через 10 днів, проте воно підготувало підґрунтя для двох чергових повстань у наступні роки. Його очолив сілезький політичний діяч Альфонс Згжебньок, який разом зі своїм штабом перебував у Соснівцю.

Безпосередньою причиною повстання стала розправа над шахтарями з копальні «Мисловіце», які вимагали виплатити їм затриману зарплатню. Коли 15 серпня 1919 р. натовп вдерся крізь браму, німецькі солдати відкрили вогонь. Тоді загинули семеро шахтарів, дві жінки і 13-річний хлопчик.

Проте настрої в Сілезії почали закипати ще раніше. У травні на Версальській конференції прийняли рішення про те, що питання приналежності економічно привабливих територій Сілезії має вирішити плебісцит. Через економічні негаразди в регіоні роботу припинили 40 копалень. Шахтарі не отримували зарплатні, томи вирішили провести генеральний страйк.

Днем пізніше після розстрілу демонстрації мешканці сілезьких міст розпочали напади на пости греншутц – німецької прикордонної охорони. Вони зайняли, зокрема, Тихи, Тардзьонків, Пєкари й частину Катовіце, зокрема залізничний вокзал Катовіце-Лігота. Німцям невдовзі вдалося відбити ці пункти. Через перевагу ворога в силі 24 серпня керівники повстання вирішили припинити бої. 26 серпня боротьба жителів Сілезії закінчилася.

Організаційно непідготоване повстання не завершилося політичним успіхом, проте звернуло увагу міжнародної громадськості на справу Сілезії. Під її тиском Німеччина оголосила амністію для учасників повстання.

Джерело: niezalezna.pl