Замість вечірок ходять на міські дачі. Прополюють, копають, сіють та прививають. І звичайно, пліткують про те, кому шпаки поїли вишні, а хто обробив город «раундапом». Але передусім ходять на дачки, щоб «розслабитися». Ці люди все молодші. За міські дачі беруться 30-річні поляки. «Це романтичне бачення світу, близькості із природою, навчальний майданчик, де можна здобути непотрібні навички».

Старий Аполлон – дачний ветеран, любитель порядку. У його саду кожен кущ самшиту нагадує якусь тварину – є черепаха, їжак. По сусідству з Аполлоном – дачний Діоніс. На його ділянці панує хаос, бур’яни продираються крізь малинові кущі, а газон живе власним життям. Аполлон і Діоніс змагаються за те, чиє бачення дачної ділянки краще. Перший зневажливо називає другого «кропивою». Другого, як правило, на ділянці не застанеш. Але коли приходить, роздає сусідам груші, сливи, усе, що росте, майже в оптових кількостях. Обидва зустрічаються в п’ятницю ввечері, іноді сперечаються, потім миряться, п’ють пиво і розходяться. Тут, на дачних ділянках, вони мають єдину нагоду зустрітися з кимось, з ким можна поговорити.

Дачки – національний спорт поляків. У Варшаві перші міські дачні ділянки з’явилися ще до Першої світової війни – в 1907 р. Через кілька десятиліть Людвік Єжи Керн писав: «На весну найкращі ліки – ділянка / Ділянка здоров’я дає нам для тіла / Коли в руки візьмеш сапку чи граблі / Зникають бронхіти, задишка і кашлі».

Дача? Хай заростає!

Сьогодні, у міських дачних районах у всій Польщі є понад мільйон ділянок, у Варшаві таких родинних дачних районів – понад 20. Один із них, у районі Мокотув, на вулиці Одиньца, виглядає як село в місті. За металевою брамою лишається поспіх, шум столичних доріг, навіть вихлопних газів за парканом нібито менше.

На головній алеї – рух. Хтось бореться з вирубкою дерева, хтось ремонтує паркан. Кілька ділянок біля входу в нібито «елітний» квартал. Вони огороджені високим живоплотом, на ньому табличка «Охорона. Територія охороняється». За густими насадженнями проглядається новий двоповерховий будинок, хоча законом така забудова заборонена, будівлі тут мають бути одноповерхові, не можуть перевищувати визначеного метражу. Ці садівники не хочуть мати багато спільного з громадою, а місцева громада також дивитися на них скоса.

Решта ділянок огороджені низькими парканами, щоби легше було спілкуватися з сусідами. Колись це мало практичне значення, бо через низьку огорожу було простіше щось передати і побачити непроханих гостей. Ще в 90-ті роки крадіжки на ділянках були звичайним явищем. Сьогодні це вже в минулому, а поряд з пенсіонерами сюди приїжджає все більше молоді.

Оля і Філіп вирішили завести дачну ділянку 3 роки тому. Вони прийняли рішення невдовзі після того, як побачили щасливого п’ятдесятирічного чоловіка з пивом у місцевому магазині. Коли вони пішли на вечірку, він їхав «розслабитися» на дачу. Тепер і вони проводять час на ділянці. Як правило, вечори п’ятниці, суботи і неділі. Влітку і навесні – кілька днів на тиждень, тому що є багато роботи. Їх ділянка має близько 300 квадратних метрів, невеликий будинок, оточений тінистими деревами, квітами, фруктовими кущами. Є місце для невеликої альтанки, газон та контейнер для сміття. Коли Оля і Філіп купували цю дачу, місце було занедбане, а вони хотіли максимально його розчистити і впорядкувати простір. Через три роки їхнє бачення змінилося. «Ми хочемо, щоб ділянка заростала, додаємо нові квіти, нехай вони ростуть, як хочуть. Боремося тільки з бур’янами, тому що вони переходять на сусідні ділянки».

Сільські вісті: хто використав «раундап»?

В Олі є подруга, сімдесятирічна стоматологиня на пенсії. Сусідка передає їй таємниці дачної майстерності, іноді рятує молодшу подругу саджанцями.

Молоді люди, зазвичай, хочуть мати газон, іноді ставок та якомога менше овочів, бо з ними багато мороки. Вони сприймають дачу як місце відпочинку. У п’ятницю – гриль, у неділю – розваги з дітьми. От і все. Для старших садівників важлива історія. Дача часто була заміною дому після примусового переїзду до міста. Ось чому на старіших дачах досі можна побачити привезені із села голуб’ятні. Оля каже, що дача – це найкраще місце для любителів попліткувати. Тут можна дізнатися, хто кому попорскав живопліт «раундапом», у кого шпаки поїли вишні. Це все активно обговорюється.

Рафала ми зустріли на дачі після обіду. Він власне закінчив прополювання, в таку спеку це не найприємніша робота, але дідусь попросив, щоб до вечора все було готове. Саме дідусь тут командує, запрошує всю сім’ю і розподіляє обов’язки. Рафал сміється, що досі дивується, скільки роботи може бути на 300 метрах. І то цілий рік. Треба справитися вчасно, щоб ввечері мати півгодини спокою, випити айвівки і повернутися додому.

Рафал не протестує, для нього і для Олі робота на ділянці – це як вивчення чогось невідомого. «Це романтичне бачення світу, близькості із природою, обмежене до 300 метрів, навчальний майданчик, на якому можна навчитися чогось непотрібного», – каже Оля. Ніхто їх не змушував працювати на полі, вони не знали, що робити із саджанцями, як обрізати дерева.

Дачники із міст – це говірке товариство. Вони ведуть форум в інтернеті, виходить також щомісячний журнал «Дачник». Журнал – це добре джерело оголошень для тих, хто думає про покупку дачної ділянки. Скільки коштує таке задоволення? За менше, ніж 10 тис. злотих можна отримати ділянку з альтанкою, яка потребує ремонту. За маєток із електрикою, водою та каналізацією, щільними вікнами і без грибка доведеться заплатити 20–30 тис. Бажаючи розкоші, за 50–100 тис. можна придбати справжній літній палац. Найдорожчий на вулиці Вогла у Варшаві виглядає так: 50 кв. м, електрика, вода, туалет, тераса, балкон, сад із місцем для вогню, ставок. Справжня дача в центрі міста.

Критиків запрошуємо на дачі

Оля якийсь час входила до ради місцевих дачників, вона хотіла внести трохи свіжої крові. Наприклад, запропонувала виділити деякі дачі сусідньому дитячому садку, щоб діти, як і пенсіонери, могли насолодитися зеленню. Ідея не сподобалася. Дачники цінують спокій. Вона відмовилася від обов’язків, але досі намагається розворушити дачі, або хоча б свою ділянку. Запрошує знайомих митців, часом вони проводять тут літні зустрічі.

Ще недавно були розмови про те, що міські дачні ділянки потрібно ліквідувати. Причиною було те, що ця територія вважалася «зеленою пустелею», тобто місцем, де є багато кущів та городів, але немає дерев, які найбільше потрібні в місті, оскільки впливають на біорізноманіття.

«Усіх критиків ми запрошуємо на дачі, – заспокоює Діоніс, стоячи під своєю сливою, поряд – яблуня та груша. – Я приходжу сюди сорок років. І сорок років кажуть, що дачі закриють. Але не закриють».

Джерело: Newsweek