«Правнук чоловіка, розстріляного внаслідок сталінських репресій, хоче судового покарання для винних: від рядових службовців до Йосифа Сталіна», – написала в середу незалежна «Новая газета». На думку істориків, чергові подібні позови могли би збільшити його шанси.

Історію Дениса Карагодіна, який зайнявся долею розстріляного в 1938 р. прадіда, представили останніми днями й інші російські медіа.

Як повідомляє «Новая газета», після чотирьох років пошуків Карагодін зумів з’ясувати прізвища усіх винних – від машиністок НКВД до слідчих, які підписали смертний вирок. Недавно він отримав із Федеральної служби безпеки (ФСБ) останній документ із прізвищами виконавців вироку.

Тепер Карагодін через суд вимагатиме осудження всіх винних. Проте ще невідомо, чи суд погодиться розглядати справу, якій уже 75 років. Історики, котрі коментують намагання Карагодіна, радше в це не вірять і подають як приклад слідство у справі Катинського злочину.

«Навіть у випадку слідства у справі вбивства поляків у Катині (російська) Головна військова прокуратура прийняла рішення про припинення справи у зв’язку зі смертю винних. При цьому винними визнали неназваних осіб із керівництва НКВД, навіть не Сталіна. Їх звинуватили в перевищенні службових повноважень», – нагадує Ян Рачинський із товариства «Меморіал».

Ще один дослідник історії радянських органів безпеки, Микита Петров із «Меморіалу», припускає, що без відповідної політичної волі суди в Росії не розглядатимуть такого роду справи. «Проте потрібно звертатися до суду, бо «чим більше буде подібних справ, тим більшим буде тиск  на органи прокуратури, тому в результаті шанси збільшаться», – вважає Петров.

Історик нагадує, що конституція СРСР забороняла діяльність так званих трійок (створених НКВД трибуналів, які виносили вироки в пришвидшеному режимі). Якщо теперішній суд визнає, що робота таких органів не відповідала закону, «це продемонструє нелегальний і антиконституційний характер радянської юридичної машини, Політбюро та (діяльності) самого Сталіна», – говорить Петров. На його думку, «навіть якщо суди сто разів відмовляться розглядати справи у зв’язку зі смертю винуватця, це означатиме, що Сталіна сто разів визнали злочинцем, і люди вже не виходитимуть на мітинги з його портретами».

Карагодін результати своїх пошуків опублікував в Інтернеті. Нещодавно він отримав листа від жінки, дід якої – енкаведист із Томська – брав участь у страті його прадіда. Того дня, 21 січня 1938 р., він розстріляв ще 35 інших осіб. Про те, ким був її дід, жінка довідалася з блогу Карагодіна.

У своєму листі вона попросила пробачення й написала, що її почуття не можна висловити словами, а також, що в той самий час інший із її родичів був заарештований і загинув. «У одній сім’ї є і кати, і жертви. Усвідомлювати це дуже гірко й боляче. Однак я ніколи не відхрещуватимуся від історії моєї сім’ї, якою вона б не була», – написала авторка листа.

Коментуючи її лист, «Ведомости» зауважили, що застереження щодо відкриття архівів НКВД у Росії, звичайно, виправдовують побоюваннями, що це може призвести до поділів у суспільстві. Газета цитує слова з листа жінки: «Речі потрібно називати своїми іменами» та відповідь Карагодіна, який написав, що їх примирення може стати способом для виходу з «кривавої російської бані».

«Московский комсомолец», описуючи перипетії Карагодіна, нагадує про слідство у справі Катинського злочину. Газета наголошує, що це слідство було «однією із небагатьох, якщо не єдиною», спробою надати репресіям 30-х і пізніших років юридичну оцінку. «Московський комсомолец» виступає за те, щоб «злочин назвали злочином».

Автор: Анна Врубель

Джерело: dzieje.pl