Російська пропаганда стала проблемою не лише для України, проти якої Москва вчинила неприховану збройну агресію. Про небезпеки маніпулювання свідомістю громадян Москвою вже кілька місяців поспіль говорять у Сполучених Штатах Америки, Німеччині та інших країнах Євросоюзу. Якими є новітні методі російської пропаганди і чому вони стали такими успішними в цілій низці держав світу?
Стурбованість агресивною політикою Росії останніми роками висловлюють усі її європейські сусіди від Балтійського до Чорного морів. Але найвразливішими для цієї політики Москви стали ті держави, що не просто мають із Росією спільні кордони, а й культурні зв'язки. Саме на обмеження цих культурних, як їх називають у Росії, «скрєп» скерована останнім часом діяльність українського уряду.
Помічниця депутата Верховної Ради Анна Камуз вважає: «Чим Україна відрізняється від тієї самої Польщі? У нас немає мовного кордону. У нас більшість людей спілкуються російською мовою і це величезна проблема. Сучасні діти ідуть у російськомовний сегмент інтернету і гуглять запити російською мовою, бо український сегмент, на жаль, ще не такий розвинений, як російськомовний. Але гарно було би стимулювати рух до Європи та вибудовувати цей мовний бар’єр».
На підтримку цієї думки під час експертного круглого столу в Києві держсекретар міністерства інформаційної політики України Артем Біденко навів свої аргументи, що доводять швидке переростання проблеми із суто інформаційної в проблему національної безпеки: «У нас була величезна критика заборони російської мережі «VK». Потрібно зрозуміти, що одна з ключових проблем, чому Служба безпеки це зробила, полягає в тому, що цю мережу використовували для організації, комунікації тих людей, які можуть або хочуть здійснювати такі речі, які відбуваються сьогодні в Європі. Це наїзди автівками на людей, вибухи й організація терористичних актів».
Протистояти небезпечній російській пропаганді значно ефективніше можна у випадку об'єднання зусиль різних держав. У цьому переконаний кандидат політичних наук Євген Магда. Він порадив українській стороні не замикатися у своїх національних кордонах, а виносити проблему на міжнародний рівень. «Я переконаний, що Україна має транслювати всю наявну в неї інформацію про гібридну війну, агресію Росії. В нас є для цього зацікавлені споживачі, насамперед всередині України. І наші сусіди – Польща, країни Балтії, Румунія. Це, можливо, і країни Балкан, та сама Чорногорія, яка зіткнулася з подібними проблемами».
Коли західні аналітики говорять про те, що Росія відродила радянську пропаганду, то це применшує досягнення сучасного московського режиму, як вважає президент київського центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. На його думку, зараз Кремль значно перевищив досягнення комуністичного режиму СРСР і нацистського режиму Німеччини.
«Це не просто інформаційні масиви з правди, напівправди та висмикнутих із контексту висновків, що було притаманно для радянської пропаганди. Це вже своєрідний «хай-тех» мистецтва пропаганди, і доктор Ґеббельс на цьому фоні виглядає просто хлопчиком. Тому що, використовуються також методи психо-сугестивного впливу на масову свідомість через телевізор».
Експерт вважає, що даремно західні дослідники забули про експерименти пізнього радянського режиму з випуском на телеекрани Анатолія Кашпіровського й Алана Чумака. Він нагадав, що за однією з гіпотез, це було відпрацювання передових методів тоді ще радянської пропаганди. Хоча це не врятувало Радянський Союз від розвалу, а російській владі в 90-ті роки було не до того, з приходом до влади режиму Путіна ці методи стали відроджуватися.
«Провідні російські телеканали тепер не просто дезінформують глядачів, а роблять цільові програмні установки: в Києві хунта, нацистський режим, бандерівщина… Паралельно вмикають критичні підходи споживача до решти інформації з телеекранів. Це здійснюють методами, які можна пов'язати з масовою сугестією».
Ще одним важливими аспектом теперішньої російської пропаганди Гончар вважає секторальний вплив за напрямками, які становлять інтереси для теперішньої російської влади. Як приклад він навів сучасну інформаційну боротьбу за російський проект побудови ще одного обхідного газопроводу з Росії до Німеччини дном Балтійського моря «Північний потік 2». Попри стандартні пропагандистські твердження про те, що російський газ нібито найдешевший для Європи, що такі маршрути кращі за будь-які інші транзитні газопроводи, що такі проекти зміцнюють відносини і довіру ЄС та Росії, Москва використовує методи непрямого впливу.
На думку експерта, за умов зростання підозрілості Заходу до Росії останніми місяцями саме такі методи стають найбільш ефективними для просування російських інтересів у світі. Гончар також згадав про фінансування Москвою різноманітних досліджень західних науково-експертних центрів.
«Здається, доктор Ґеббельс говорив, що чим більша брехня, тим охочіше в неї вірять. Це така брехня, яка звучить нібито дуже переконливо, бо за нею іде ціла низка обґрунтувань. Наприклад, нещодавно з'явилося дослідження Кельнського центру, де йдеться про те, що у випадку побудови «Північного потоку 2» відбудеться падіння цін на газ для кінцевих споживачів від 13 до 30 %. Здається, звучить переконливо. Адже хто буде проти, особливо з кінцевих споживачів, якщо знизиться ціна? Але насправді це пряма та цинічна фальсифікація. Створюється така собі псевдонаукова шкаралупа, яка не має нічого спільного зі справжнім станом речей. Адже насправді цей арґумент можна легко спростувати: якщо в Європі справді хочуть дешевого газу для споживачів, а Росія дійсно хоче дати Європі більше газу, то нічого не заважає вже зараз, без побудови нового газопроводу, використати надлишкові потужності української газотранспортної системи для перекидання на європейський ринок тих додаткових обсягів газу, які мають бути перекинуті «Північним потоком 2». І не колись, після спорудження нового маршруту, а вже зараз».
Така пропаганда, як зазначив Михайло Гончар, майстерно вплітається в бізнесові та політичні процеси і це дає потужний ефект мультиплікації. Протидія цим видам пропаганди Москви у світі, на думку експерта, залишається не надто ефективною. «Ті центри стратегічних комунікацій, створені в ЄС і НАТО, зараз працюють на розвінчання старих і нових міфів російської пропаганди. Якщо вони будуть займатися тільки цим чи показувати, які мають місце випадки дезінформування, то перемоги над такою пропагандою не отримати, бо вони будуть завжди на крок позаду. Вони розповідатимуть про щось, у що вже повірили».
Гончар впевнений, що протидія новітнім методам пропаганди може бути ефективною лише тоді, коли вона діятиме на випередження. Як приклад такої контрпропаганди він навів діяльність західних інформаційних центрів проти пропаганди Радянського Союзу під час холодної війни.
Вільгельм Смоляк
Джерело: Polskie radio dla zagranicy
