Твором для «Національного читання 2017» обрали цю п’єсу Станіслава Виспянського. Про що розповідає «Весілля»?
2 вересня в Польщі відбулося «Національне читання» «Весілля» Станіслава Виспянського. У Варшаві читання п’єси проходило в Саському саду, у заході взяли участь польські актори, журналісти, письменники та музиканти. «Національне читання» розпочав президент Польщі Анджей Дуда.
Ідея «Національного читання» виникла у 2012 р. Тодішній президент Польщі Броніслав Коморовський із дружиною Анною запропонували, щоб поляки разом зібралися та почитали «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича. Відтоді спільне читання відбувається кожного року, а ідея настільки сподобалася полякам, що до участі в «Національному читанні» долучається щораз більше міст, навіть за кордоном. Минулого року твір Генрика Сенкевича «Камо грядеши» читали у 2200 містах у Польщі та за кордоном. «Національне читання» відбувається теж у Києві, організує його Польський інститут.
«Ідея цієї акції – популяризація читання книг, ознайомлення з польською класикою», – пояснює міністр культури та національної спадщини, професор Пьотр Глінський.
– У Польщі існує проблема з читанням книг. На жаль, Польща не виглядає найкраще в порівняльних дослідженнях читання в Європі. Ми би дуже хотіли, щоб поляки читали більше, щоби вони читали більше якісної літератури. «Національне читання» покликане в цьому допомогти. Це одне з наших головних знарядь підтримки читання в Польщі.
До якісної літератури, ба більше – до класики польської літератури належить цьогорічний твір «Національного читання», який обрали у всепольському голосуванні. Це п’єса Станіслава Виспянського «Весілля».
– Передусім, це велика розповідь про Польщу, про наші слабкості, силу, а також про наше ставлення до поняття обов’язку перед Батьківщиною. Це чудовий, можна сказати, гарний текст. Він розповідає про те, чи є в нас Польща і де вона? У наших серцях?
Кілька слів про сам твір. Вперше «Весілля» Виспянського перенесли зі сторінок книги на театральну сцену 16 березня 1901 р. Ця прем’єра назавжди вписалася в історію Міського театру в Кракові (нині це Театр імені Юліуша Словацького). «Весілля» стало сенсацією, п’єсу хотіла побачити вся краківська еліта.
«Драма показала глядачам усю палітру відомих особистостей тодішнього світу культури, адже написати «Весілля» Станіслава Виспянського надихнули реальні події. Поет Луціан Ридель одружився 20 листопада 1900 р. з селянкою Ядвігою Миколайчикувною. Вінчання відбулося в базиліці Пресвятої Діви Марії у Кракові. Молоді відгуляли весілля 29 листопада 1900 р. у дворику Влодзімєжа Тетмаєра, в селі Броновіце поблизу Кракова, звідки й походила молода. Варто додати, що Влодзімєж Тетмаєр був одружений із сестрою Ядвіги Миколайчикувни. На весілля з’їхалося чимало відомих людей. Там був теж автор», – розповів доктор Міхал Фрідріх із Музею Літератури у Варшаві.
– Правда про весілля Ліціана Риделя та Ядвіги Миколайчикувни, на якому сам Виспянський був гостем, – це і є фундамент п’єси. Станіслав Виспянський, застібнутий у світ тісний костюм, як писав про нього Бой-Желенський, був наочним свідком подій, які розгорталися на цьому бенкеті. Але скільки правди в цьому творі, а скільки автор сам нафантазував? Цього ми ніколи не дізнаємося. Та й навіщо? Не позбавляймо цей шедевр його таємниці. Натомість хочу сказати, що правдивість є великою силою цього твору.
Виспянський у своїй драмі представив зріз польського суспільства на зламі епох.
– Він показує Польщу в масштабі мікро. Як під мікроскопом, представляє усі вади поляків. Виспянський нас теж попереджає про те, наскільки деструктивними можуть бути сварки, а також про відсутність порозуміння між суспільними класами. Як на мене, найбільш промовисті діалоги Журналіста з таким героєм, як Чепець (Блажей Чепець, сільський письменник, дядько Ядвіги). Чепець – типовий представник селянства, і до чарки, і до сварки, як кажуть. Натомість прототипом Журналіста був Рудольф Страшевський, редактор краківського видання «Час». Журналіст зверхньо ставиться до Чепеця, не хоче навіть розмовляти з селянином... Це дуже актуальний твір, на жаль, такі ситуації нині теж трапляються.
Станіслав Виспянський на своє «Весілля» запросив не тільки реальних людей, але й національних героїв минулого – Станьчика, придворного блазня польських королів Сигізмунда Старого та Сигізмунда Августа; віщого старця Вернигору. Цей легендарний лірник і ворожбит провістив Польщі отримання незалежності; Вернигора є символом порозуміння, об’єднання різних верств суспільства.
До своєї п’єси Станіслав Виспянський запрошує теж уявних постатей. Одна з найяскравіших – Солом’яний дух (це він є ініціатором появи решти потойбічних постатей, символ сну та бездіяльності народу). Інші фантастичні герої – це привид Людвіга де Лаво, закоханого лицаря; тут же знайдемо Чорного лицаря – Завішу Чарного з Гарбова, втілення честі та відваги польського лицарства.
«Весілля» – це шедевр, наголошує Міхал Фрідріх. Про винятковість цього твору свідчить хоча б те, що Виспянський помістив тут низку символів та цитує інші твори, важливі для польської культури.
– Наприклад, музика. У «Весіллі» постійно звучить музика. Коли гості розважаються, веселяться, їх супроводжує польська народна музика. Але музика тут має теж інше своє обличчя – песимістичне. Танець Солом’яного духа показує нам темний бік як самого бенкету, так і польського характеру. Література. У п’єсі знайдемо чимало цитат польських класиків. Малярство. «Весілля», можу сказати, намальоване яскравими фарбами. Цей твір ми читаємо усіма своїми органами відчуттів – і слухом, і зором, і навіть дотиком. Усе свідчить про те, наскільки феноменальним твором є «Весілля» Виспянського.
На початку ми зазначали про першу театральну прем’єру «Весілля». Це було у Каркові 1901 р., наступного року після справжнього весілля Луціана Риделя та Ядвіги Міколайчикувни. Відтоді «Весілля» ставили чи не всі польські театри. П’єсу переносять на сцену й сучасні режисери. Є постановки класичні, є теж авангардні.
Прем’єра «Весілля» Виспянського на сцені Польського театру у Варшаві відбулася 2015 р. Упродовж останніх двох років спектакль циклічно з'являється в театрі. Як каже актор Польського театру у Варшаві Марцін Квасьни, така популярність «Весілля» пояснюється тим, що глядачі в героях п’єси бачать самих себе.
– У котрійсь рецензії автор написав «нестерпна легкість «Весілля». Наш спектакль позбавлений жанрового тягаря. У виставі немає політики, тут не порушуються соціальні проблеми. На сцені ми бачимо портрет поляків, нас самих. Спочатку ми бачимо людей, задоволених собою, людей, які гарно розважаються. Але чим більше алкоголю випивають на цьому весіллі та чим краще ми починаємо знайомитися з героями, тим більше з них виходять різні їхні сподівання, очікування, прагнення: ким би вони хотіли бути, що би хотіли робити в житті. Це весела драма про дорослість і зрілість, а також про зміну сприйняття світу.
Драму Станіслава Виспянського «Весілля» перекладено понад 10 мовами світу, а польськомовна, оригінальна, версія дочекалася 120 перевидань.
Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy
