«Поляки та українці мають іншу історичну пам’ять і зарадити цьому неможливо», – пише Анджей Шептицький.

Видання «Rzeczpospolita» пропонує до уваги читачів статтю польського науковця Анджея Шептицького «Історією в Україну», присвячену взаєминам Польщі та України в історичній сфері. Як пише автор, розуміння історичних проблем, що виникли між двома народами, ускладнює поняттєвий хаос, особливо часте, хоч не до кінця усвідомлене, стирання меж між ключовими поняттями, якими є історія, історична пам’ять та історична політика.

Історія, як пояснює дописувач, – це наука. Історики на основі доступного їм матеріалу повинні доходити приблизно до однакових висновків. Факт, що польські та українські представники цієї науки неспроможні, попри понад чверть століття співпраці, досягти порозуміння в найважливіших питаннях, зокрема щодо минулого обох народів періоду Другої світової війни, свідчить про поганий рівень історичних наук принаймні в одній, якщо не в обох країнах. «Здається, деякі історики над Віслою і над Дніпром насправді більше займаються історичною політикою, ніж наукою», – оцінює автор. Як пояснюється в статті, історична політика – це використовування подій із минулого задля здійснення визначених політичних завдань, зокрема формування в такий чи інший спосіб колективної пам’яті. Реалізують її політики, аналізують – політологи, різні експерти, журналісти. Немає сумніву, що і Польща, і Україна здійснюють активну історичну політику.

Історична, або ж колективна, пам’ять – це галузь, якою займаються передусім соціологи. Дописувач наголошує на тому, що необхідно чітко відмежувати її від історії як такої. Оскільки події, що минули, є об’єктивним і незмінним фактом, історична пам’ять зумовлюється суспільними рамками й актуальними подіями. Її характер є змінним і суб’єктивним, вона також вибіркова і піддається маніпуляції. Є факт, що окремі одиниці чи групи по-іншому пам’ятають ті самі події, і це не повинно дивувати.

Анджей Шептицький звертає увагу на те, що Польща та Україна мають іншу історичну пам’ять і зарадити цьому неможливо. І одні, і другі мають право плекати пам’ять про своїх героїв і оплакувати померлих. Цвинтарів і пам’ятників знищувати не потрібно. Проте політизація цієї сфери і перенесення конфліктів пам’яті на площину політичних відносин, за словами автора статті, здається архаїзмом.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ВІДБУЛОСЯ ЗАСІДАННЯ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ФОРУМУ ПАРТНЕРСТВА