Віднайдено частину колекції Альфреда Потоцького, яку він вивіз із Ланьцута в середині 1944 р. Це кількадесят магнатських портретів. Вони зберігалися в австрійському замку.
Картини знайшли в австрійському замку нащадки аристократичних родин – Мацей Радзивілл та Міхал Собанський. До Польщі вони привезли 15 портретів, що походять із замку в Ланьцуті.
«Це портрети з колекції в Ланьцуті, вивезені Альфредом Потоцьким наприкінці 1944 р. Альфред залишив частину картин в одному замку на заході Австрії, де вони залишалися донині. Ці портрети – це копії XIX ст. картин із палацу в Тульчині, оригінали яких зникли, тому цінність цих творів зросла. Частина таких самих копій із Тульчина зберігається в палаці у Вілянові», – розповів газеті Rzeczpospolita Мацей Радзивілл.
Серед привезених до Польщі є, зокрема, портрети Потоцьких. Фундація «Три труби» та Фундація імені Фелікса графа Собанського передали 13 картин до музею замку в Ланьцуті.
«Картини повернуться на своє місце, тобто до так званого Білого коридору. Частина з них потребуватиме реставрації», – додав Мацей Радзивілл.
Два портрети Радзивіллів, Кароля-Станіслава Радзивілла та кардинала Єжи Радзивілла, авторства флорентійського художника Джузеппе Парріні потрапили до філії Національного музею в Нєборові.
«Це копії попередніх портретів із Несвіжа, виконані для палацу Радзивіллів у Берліні в середині XIX ст. Пізніше вони потрапили до Ланьцута як подарунок для Ельжбети Радзивілл і Романа Потоцького з нагоди їхнього весілля. Ця пара була батьками Альфреда Потоцького», – додав Мацей Радзивілл.
Цікаво, що в реституції цих творів мистецтва не брало участі Міністерство культури і національної спадщини РП. Мацей Радзивілл про деталі повернення втрачених під час війни польських творів говорить загадково: «Це результат наших дипломатичних зусиль». Але він визнає, що їх викупили за «символічну суму».
Альфред Потоцький залишив ці портрети транспортній компанії Gebrüder Weiss, яка мала свої склади в місті Фельдкірх в Австрії. «Потім картини перевезли до палацу в Гоенемсі, який у повоєнні роки не був житловим», – розповів очільник фундації «Три труби».
«Через деякий час родина Вальдбург-Цайль, власники палацу, вирішила його відреставрувати і знову заселити цю давню родинну резиденцію. Альфреда Потоцького викликали, щоб він забрав картини, але відповіді не було. Він також не оплачував витрати на їх зберігання, тому твори перейшли у власність родини Вальдбург-Цайль. Цікаво, що в палаці Гоенемс під час Другої світової війни зберігалася колекція родини Лянцкоронських із віденського палацу. Родина Вальдбург-Цайль досі володіє кількома артефактами з палацу Лянцкоронських у Відні, але це не особливо цінні об’єкти й не пов’язані з Польщею», – описав Мацей Радзивілл.
Ординат Альфред Потоцький мав добрі стосунки з німцями, що, зокрема, було пов’язано з тим, що його мати Ельжбета Радзивілл походила з берлінської лінії Радзивіллів і мала багато знайомих у Німеччині. У міжвоєнний період у Ланьцуті гостювали німці, там також бували герцог Кентський із дружиною та король Румунії. Під час війни він мав добрі стосунки з німецькими офіцерами, які розважалися в його палаці, але це не завадило йому, зокрема, допомагати місцевим євреям.
Навесні 1944 р. Альфред Потоцький вирішив евакуювати свої колекції з Ланьцута, побоюючись пограбування з боку Червоної армії, що наступала. Він отримав дозвіл від німців на збереження і вивезення родинних цінностей. Їх завантажили приблизно в 700 дерев’яних ящиків. Потоцькому вдалося домовитися з німцями про залізничний склад, куди завантажили цінності. Більшість колекції покинула Ланьцут між травнем і липнем 1944 р.
Потоцький відправив ящики спочатку до Відня, де вони були передані його знайомим колекціонерам і потрапили на зберігання до складів. Інші об’єкти потрапили до дружньої з Потоцькими князівської родини фон Ліхтенштейн у Вадуці. Далі вони мандрували через Швейцарію, Францію до Бразилії та Перу. Після смерті ордината в 1958 р. у Франції колекція опинилася під опікою його дружини Ізидори Потоцької. Потім вона перейшла до племінника Альфреда Потоцького – Станіслава Потоцького, який жив у Лімі, столиці Перу. Через фінансові проблеми частину колекції від передав у заставу.
Що відкрили в столиці Перу? У Лімі знайшли колекцію Радзивілла та Собанського. Картини зберігалися в комірчині одного будинку. Їхньою власницею була італійка, подруга Станіслава Потоцького.
«Переговори тривали кілька тижнів. Після отримання дозволу від перуанського Міністерства культури їх перевезли до Польщі», – заявляв у 2019 р. Мацей Радзивілл.
Колекція, яка нараховувала 20 об’єктів, була викуплена фундацією «Три труби» та Фундацією імені Фелікса графа Собанського за еквівалент приблизно 180 тис. злотих. Картини потрапили до фондів музеїв у Нєборові та Ланьцуті.
Серед них були портрети Марії Казимири, написані на дереві й датовані кінцем 50-х рр. XVII ст., коли вона ще була дружиною Яна Замойського, а також Яна III Собеського (датований приблизно 1665 р.). До Польщі також перевезли картину «Свята родина зі Святим Яном Хрестителем», датовану серединою XVII ст. Найімовірніше, ці картини висіли у Вілянові за часів, коли його власником був Ян III. Після смерті короля палац перейшов до Сенявських, потім до Августа Чарторийського та його дружини Зофії Сенявської. Після них палац успадкувала княгиня Ізабела Любомирська. Вона забрала з собою до Ланьцута кілька картин, зокрема картину Святої родини та саме ці два портрети Собеських.
Серед знайдених артефактів був, зокрема, портрет Яна Потоцького. Цей портрет висів колись у бібліотеці в Ланьцуті. У колекції, привезеній із Перу, були ще портрети XVI ст. королів Стефана Баторія та Генріха Валуа, французького письменника Дені Дідро, портрети Радзивіллів, Потоцьких, Чарторийських, Любомирських, срібні ножиці королеви Марії Лещинської.
