Огляд свіжих польських тижневиків та інших медіа: чому Київ вирішив поставити на стратегічне партнерство зі США і які має для цього аргументи, як українська невизначеність стимулювала гонку озброєнь у Європі?

Про американсько-українську угоду на шпальтах Sieci пише Марек Будзіш. Він підкерслює, що Київ, не оглядаючись на Європу, ставить на стратегічне партнерство з Вашингтоном.

Як звертає увагу автор, порівняно з європейськими партнерами заяви українських політиків відзначаються більш спокійним тоном і тверезою оцінкою ситуації. Якщо міністри найбільших європейських країн, які також є членами НАТО, виступили із заявою з вимогою участі в мирних переговорах, гарантій Києву та переговорів із Москвою «з позиції сили», українські представники відреагували на заяви Трампа та його міністра оборони набагато спокійніше.

Публіцист пояснює спокійну реакцію української влади надіями на мир на підставі власних можливостей, безпосередніх відносин із Вашингтоном та переваг, які має Україна. Передусім ідеться про питання «доступу Америки до рідкісноземельних мінералів» та іншої стратегічної сировини, що є «частиною ширшого плану» і дасть Україні «безпекову парасольку» після війни.

Марек Будзіш цитує Міхаїла Жернова, директора американської компанії Critical Metals, за словами якого «українськими ресурсами літію, кобальту, графіту й титану, що оцінюються як найбільші в Європі, зацікавлений Ілон Маск, який зосереджується на технологіях майбутнього та організації польоту на Марс. А ці плани неможливо реалізувати без доступу до цих ресурсів, які на 90 % нині контролюють китайці».

Публіцист пише, що йдеться не тільки про найбагатші поклади літію й рідкісноземельних металів, але й про найбільші й не до кінця вивчені поклади урану, значення якого, особливо в добу енергетичної трансформації, зростає. Після війни Україна хоче не тільки експлуатувати «метали майбутнього», які має, але й виробляти дешеву електроенергію.

На думку автора, Україна, маючи великі запаси власного природного газу й найбільші в Європі сховища, в які можна закачувати американський газ, протягом кількох років може не тільки досягти самодостатності в цьому сегменті, але й притягнути інвестиції зі старої Європи, якій потрібні дешева енергія та сировина за конкурентними цінами.

Ще одним магнітом, що може притягнути американських інвесторів, за словами Марека Будзіша, є здобутий досвід і швидкий розвиток промисловості нових засобів ведення бою. Як пише він, Київ переконаний, шо якщо американці серйозно думають про протистояння з Китаєм, то будуть зацікавлені у використанні українського досвід у сфері «дронової війни» і в придбанні фірм, які вже багато чого досягли в цьому напрямку, яких в Україні нараховується понад 500.

На завершення Марек Будзіш припускає, що у світлі можливого скорочення на 20 % американського військового контингенту в Європі на старому континенті можуть вининути «безпековий вакуум», потреба на додаткові сили, передусім сухопутні. І свої послуги хочуть запропонувати українці, які мають сьогодні зі зброєю мільйон людей, що здобули досвід у боях, якого не мають представники жодної армії у Європі.

«Іншими словами, Україна, перебуваючи у важкій позиції і не маючи що втрачати, грає жорстко, сильно ризикуючи і ставлячи на стратегічне партнерство зі США. Чи вдасться їй? Невідомо. Але варто підкреслити тверезу оцінку, яку зробила українська політична еліта», ‒ пише Марек Будзіш у Sieci.

***

Адам Шосткєвич на шпальтах Polityka пише про «термінове побачення в Парижі».

За його словами, важко пов’язувати якісь надії на зустріч представників Росії та США в Саудівській Аравії. Натомість є надія на надзвичайний саміт європейських лідерів, скликаний учора Макроном. Автор сподівається, що зустріч, яка має стосуватися України та єропейської безпеки, виявиться чимось більшим ніж політичним побаченням.

«Ідеться не про те, щоб ми любили одне одного, а про те, щоб Європа говорила одним голосом щодо цих двох ключових питань. І за цими словами мають піти справи: збільшення витрат на оборону, солідарність з Україною, яка воює, розробка плану на випадок непередбачених обставин, якщо Америка Трампа повністю вийде з Європи», ‒ зауважує автор.

«Зрозуміло, що не всі європейські лідери готові брати участь у цьому проєкті, тому їх не запросили на саміт. Це не перша ліга. Ми раді запрошенню прем’єр-міністра Польщі, адже під його керівництвом наша країна повернулася на європейську арену як партнер, до якого варто прислухатися і з яким варто співпрацювати, саме в питанні безпеки та ставлення до України. Туск поставив питання безпеки на перше місце в порядку денному ЄС у той час, коли Польща головує. Це додатковий інструмент для створення коаліцій тих, хто бажає діяти в ЄС», ‒ вважає публіцист.

«Трамп не запрошував представників ЄС до Саудівської Аравії. Але його метод полягає в тому, що методу немає. Це те, що Сікорський назвав «розвідкою боєм». Це, звісно, алюзія на Росію, але це стосується і Трампа. Він може змінити свою думку в будь-який момент, як він зробив із тарифами, які призупинив після того, як Канада та Мексика заспокоїли його кількома незначними поступками», ‒ нагадує журналіст.

«З якого гамбіту він хотів би почати з Путіним, це, звісно, секрет. Але сьогодні секретів немає, тому що є витоки, навмисні чи небажані. Американці нібито попередили Росію, що якщо вона порушить угоду щодо України після її ухвалення, Україну терміново приймуть до НАТО», ‒ зазначає Адам Шосткєвич.

Автора більше цікавить, як на все це дивиться Україна. «Я зворушений тим фактом, що вона опинилася в ситуації, дещо подібній до нашої під час Другої світової війни. Попри те, що Польща суттєво підтримувала західні держави в боротьбі з Гітлером, вона була проігнорована союзниками при плануванні післявоєнного ладу. Нашу долю як держави й суспільства визначила «велика четвірка». Тепер Україну мають запросити на переговори Білого дому з Кремлем, але чи так це і в якій формі, звісно, ​​невідомо. Але Зеленському доводиться маневрувати між Сполученими Штатами і Європою. Для Європи він має чіткий меседж: або Брюссель, або Москва», ‒ підсумовує автор.

***

Публіцист порталу Bankier.pl Александер Огроднік пише, що «українська невизначеність спровокувала гонку озброєнь».

«Майже через три роки після початку війни в Україні, з огляду на її кінець, невизначеність навколо цього конфлікту не зменшилася, а навпаки стало ще більше невідомого. Наступні вимоги Трампа, зокрема щодо військових витрат, оборонних ініціатив та ідей ЄС, але перш за все питання, пов’язані з мирним планом для України, який рухається в напрямку, якого не очікували на Заході. Усе це посилює відчуття невизначеності та перетворюється на гонку озброєнь. Від цього виграють збройні компанії, зокрема німецька Rheinmetall», ‒ пише автор.

«Мюнхенська конференція та дні, що їй передували, повністю переосмислили ландшафт безпеки в Європі. Прагнення Дональда Трампа досягти миру будь-якою ціною, його обмін люб’язностями з Путіним і його критика ЄС з боку віцепрезидента Джей Ді Венса викликають серйозне занепокоєння серед європейських лідерів. У результаті європейські лідери опинилися в обороні на Мюнхенській конференції з безпеки, намагаючись і заспокоїти настрої у власних суспільствах, і надіслати сигнал Вашингтону», ‒ наголошує автор.

«Канцлер Олаф Шольц хоче запровадити надзвичайний стан, щоб посилити підтримку України, Еммануель Макрон наголосив на необхідності європейського військового суверенітету, а Радослав Сікорський каже, що Європа повинна почати серйозно ставитися до своєї безпеки. На практиці це означає зростання гонки озброєнь на континенті, а найбільше виграють такі компанії, як Rheinmetall», ‒ зазначає Александер Огроднік.

За словами публіциста, інвестори припускають, що після Мюнхена європейським урядам доведеться глибше попорпатися у своїх кишенях, і в результаті європейські збройні компанії продемонструють солідне зростання. Найбільше здобуває німецький Rheinmetall, акції якого підскочили на 9 % на відкритті біржі у Франкфурті.

Автор нагадує, що європейські країни пообіцяли збільшити витрати на оборону. Однак Трамп постійно посилює тиск на європейських союзників, щоб вони підвищили свої витрати на оборону не лише до рівня 2 %, очікуваного НАТО, але навіть понад, долаючи поріг у 5 %, якого зараз не досягає жодна країна; Польща є найближчою.

«Однак навіть помірне збільшення оборонного бюджету Німеччини на 0,5‒1 % до 2,5‒3 % призвело б до додаткових мільярдів євро для сектору озброєнь, підвищивши щорічні витрати на оборону до 60‒70 млрд євро. Зрештою Німеччина є лише одним із багатьох європейських союзників із НАТО, якщо більше країн вирішать збільшити свої витрати на оборону, це означатиме ще більше грошей і ще більші замовлення для сектору озброєнь», ‒ констатує Александер Огроднік на порталі Bankier.pl.