У лютому 1951 р. між СРСР і ПНР проведено найбільший обмін територіями у післявоєнній Європі.
Мальовниче містечко Устрики-Долішні Підкарпатського воєводства Польщі знане багатьом українцям, передовсім як прекрасний гірськолижний курорт, із хорошим сервісом, відмінними трасами і помірними цінами. Проте далеко не всі знають, що це лемківське містечко опинилося не в ПНР, а УРСР, в складі якої перебувало до 1951 р. Теоретично, якби не певні обставини, зокрема проведений у 1951 р. обмін територіями, Устрики Долішні могли залишитися в УРСР, а українські прихильники активного зимового відпочинку могли б їздити до Устрик-Долішніх.
15 лютого 1951 р. у Москві підписано радянсько-польський договір про обмін ділянками територій, який увійшов в історію як найбільший обмін територіями у післявоєнній Європі. Сторони обмінялися теренами площею по 480 км², що супроводжувалося примусовими виселеннями. Обмін стосувався у випадку УРСР теренів тогочасної Дрогобицької області, яка у 1959 р. була включена до Львівської області, а у випадку ПНР йшлося про терени Люблінського воєводства.
Про причини і перебіг цієї зміни кордону «Польське радіо» попросило розповісти історика, професора Вєслава Висоцького з Університету імені Кардинала Вишинського.
– Яких саме територій стосується угода про обмін територіями?
– Це прикордонні терени приблизно на лінії Замость–Львів, це залізничне сполучення Рава-Руська–Сокаль. Загалом йдеться про надзвичайно родючі землі Сокальщини. Після Другої світової війни на цих територіях було відкрито поклади кам’яного вугілля, тому росіяни запропонували обмін територій. Хоча формально ініціаторами виступали польські комуністи, а приводом стало завершення будівництва водосховища на річці Сян.
– Варто наголосити, що це польські геологорозвідники відкрили поклади кам’яного вугілля в районі Сокалі, а згодом відбулася коректа кордону. Поняття «коректа кордону» в цьому випадку є евфемізмом, як і те, що це польська сторона ініціювала цей обмін.
Від польських громадян приховувалася ця угода, і її оприлюднено лише за чотири дні перед голосуванням в Сеймі. Вже через декілька місяців проведено примусові виселення [з районів, що відійшли УРСР ]. Переселено понад 14 тис. осіб. Приблизно половину з них – на західні польські землі, близько 4 тис. – у Бещади. Людям дозволяли забирати із собою лише рухоме майно.
В обмін за ці райони, Польща отримала терени, знані сьогодні [як місця туризму та відпочинку], такі, як Устрики-Долішні, Коростенко-над-Дунайцем, Бистре [йдеться про лемківські землі]. Натомість Сокаль, Белз, Дрогобич відійшли до тодішньої УРСР.
– Чи населення, зокрема польське мало якийсь вибір?
– Ні, це були примусові рішення. Ці люди були вже надто «западенцями», як їх називали росіяни, і вони були не надто потрібними. Зрештою, це лише кільканадцять тисяч осіб, і таку кількість завжди можна було приборкати. Однак в цьому випадку було прийнято рішення, так би мовити, очистити прикордонні території від мешканців, які становили «непевний елемент». Також планувалося загосподарювати Бещади, але, оскільки це бідні землі, вирішено близько половини переселенців оселити на західних територіях Польщі.
– Чи переселенці отримували якісь компенсації за залишену нерухомість?
– Не можна було відкликатися до будь-яких еквівалентів. Звичайно, обіцялося, що на новому місці люди отримають, рівноцінні до втрачених, земельні ділянки, але це були лише пусті обіцянки. Фактично це були примусові переселення і тут правом була сила. Не було жодних компенсацій.
– Існує думка, що частина польських родин залишилася на місцях і їм довелося змиритися із повторним прийняттям радянського громадянства. Чи насправді так було?
– Частина людей могла залишитися, бо на цих землях присутнє православ’я. Отож, для декого це могло стати також можливістю воз’єднання з родиною. Осіб, котрі уникнули переселення внаслідок власного прохання залишитись на своїх землях, було небагато.
– Радянський Союз переконував, що Польща завдяки обміну отримує багаті на корисні копалини землі, зокрема йшлося про нафтові родовища. Як насправді це виглядало?
– Це виявилося фікцією. Завжди сильніша сторона може ошукувати слабшу, а в цьому випадку слабша сторона виступала в ролі ініціатора цього обміну і була під впливом сильнішої сторони. Рішення було прийнято в Москві, а польські комуністи мали його виконати.
– Обмін територіями 1951 р., між Радянським Союзом і Польщею, був найбільшим у післявоєнній історії обміном територіями. Які ще подібного роду зміни кордонів Польщі відбулися в той час? Чи вони теж мали, так би мовити, економічне підґрунтя, як це було у випадку з тим обміном 1951 р.?
– І так, і ні, бо, безсумнівно, обміни територіями були зумовлені інтересами СРСР щодо них. Натомість у випадку НДР сам кордон був визначений нелогічно. Тому сторони домовлялися про невеликі зміни кордону, що, наприклад, було пов’язано з судноплавством на Одері. Зрештою, це було урегульовано аж в 1989 р., а перед тим зміни здійснено у 1951 р.
Теж були зміни кордону між Польщею та Чехословаччиною, зокрема це справа Заолжя і повернення до кордонів 1938 р. Москва щодо цієї справи плела свої інтриги між Прагою та Варшавою. Треба теж згадати про обмін територіями на ділянці кордону Польщі зі Словаччиною, з огляду на комунікаційні сполучення, що характеризувався паритетністю.
У 1952 р. планувалася чергова «корисна» для Польщі «коректа кордону» з СРСР. Йшлося про Томашівський і Грубешівський повіти Люблінського воєводства. Вона не відбулася у зв’язку зі смертю Сталіна. Чи це мала бути така ж велика зміна кордону, як цей обмін територіями в 1951 р.?
– Це мала бути ще більша коректа, ніж проведена у 51-му, але, на щастя, вождь помер і вона не відбулася. Згодом проводилися невеликі зміни кордону, але вони не мали якогось серйозного значення. Вони часто були зумовлені певними військовими справами.
– Дехто з польських дослідників стверджує, що цей обмін територіями між ПНР і СРСР, проведений у 1951 р., пов’язаний із втратою районів багатих кам’яним вугіллям, Польщі коштував близько кількох десятків мільярдів доларів. Чи це дійсно так?
– Беручи до уваги те, що росіяни нещадно експлуатували одержані території від Люблінського воєводства, тобто це Сокальський район, то можна приблизно підрахувати. Особливо беручи до уваги, що поляки не могли експлуатувати отримані в обміні землі, бо там не було що експлуатувати. До сьогоднішнього дня ми маємо лише приблизні підрахунки. Проте немає сумніву, що йдеться про величини, які Ви вже озвучили, тобто це декілька десятків мільярдів доларів.
– Чимало хто говорить, що в обмін за Сокальщину, поляки одержали лише терени з прекрасним краєвидом. Чи цей обмін територіями більше нічого не приніс?
– Ми теж старалися з тих своїх надбань щось отримати. Скажімо сьогодні, коли ми милуємося тими гарними місцинами в Бещадах, потрібно пам’ятати, що кордони міжвоєнної Польщі сягали значно далі на схід і після Другої світової ми втратили значно більше гарних, а, можливо, й значно мальовничіших пейзажів.
Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy
