27 березня 1945 р. на віллу в підваршавському Прушкові прибувають керівники підпільної Польщі: останній комендант АК, генерал Леопольд Окуліцький, делегат Уряду РП на Батьківщині Станіслав Янковський і глава Ради національної єдності Казімеж Пужак. Із запрошенням, підписаним полковником Піменовим, до них звернувся генерал Іванов. Насправді під прізвищем Іванова приховувався генерал НКВД Іван Сєров, один із відповідальних за вивезення тисяч поляків зі східних територій РП у перші роки окупації і за Катинський злочин.

Незбагненно, як легальні керівники Польщі могли вирушити на зустріч із катами, які раніше вбивали командирів АК під час акції «Буря», які холоднокровно спостерігали за агонією Варшавського повстання, а після того, як зайняли польські земля, розпалили пекло терору. Можливо, вплив на неймовірно ризиковане рішення керівників мала зрада, відчута після підписання у Ялті вироку для Польщі її американськими та британськими союзниками.

Пастка
Акція генерала Сєрова знаходилася під особистим наглядом Сталіна, який вважав її одним із пріоритетів «польської справи». Насправді радянський керівник уже досягнув заплановані мети – він уже мав дозвіл Заходу на васалізацію Польщі, а НКВД результативно ліквідувало підпільні незалежницькі структури, проте йому був потрібен наступний ефектний успіх. Може, він таким чином хотів ще більше залякати польське суспільство або ще раз принизити своїх англосакських «союзників»? Так чи інакше, але НКВД вже на початку березня знало місце, де переховувався Окуліцький. Так само близькою до завершення була «розробка» інших знакових фігур незалежницького підпілля, проте совєти вирішили провести показову акцію.

Згадана трійка польських керівників разом із виконавцем обов’язків перекладача Юзефом Штемлер-Домбським самостійно так і не покинула вілли в Прушкові (фактично садиби НКВД) і, що суттєво, з того дня, тобто від 27 березня, не подала вже жодної ознаки життя. На жаль, уже не діяли жодні контррозвідувальні служби підпілля й не було можливості попередньо провести ані розвідку, ані ефективне слідство, аби з’ясувати, що насправді сталося в місці домовленої зустрічі. Як згадує Стефан Корбонський, вважали, що совєти нададуть полякам нічліг і немає якихось особливих приводів для тривоги.

Викрадення
Відповідно до попередніх домовленостей, наступного дня до згаданої вілли направилися тринадцять керівників Польської держави, тобто політики найбільших польських партій: «Польської соціалістичної партії – свобода, рівність, незалежність», «Національного руху», «Демократичного союзу» та інших. Хоча вона теж не подали жодної звістки, чекали ще три дні, доки вислали повідомлення до уряду РП в Лондоні про те, що, найімовірніше, керівників Польської держави викрали совєти.

На жаль, це виявилося правдою. Усіх шістнадцятьох діячів із прушківської вілли перевезли на аеродром, звідки доставили в Москву та ув’язнили в сумнозвісній Луб’янці.

Джерело: niezalezna.pl