Польща та Україна
Малгожата Госевська: «Провокацій буде дедалі більше, як у Польщі, так і в Україні»

Можна не відчувати любові до України, але українці чинять опір, не впускають Росію, ми повинні їх підтримати, бо стоїмо на черзі. Гість ефіру – Малгожата Госевська, депутатка партії «Право і справедливість», авторка доповіді «Російські військові злочини у Східній Україні у 2014 р.» та заступниця голови комісії Сейму Польщі у закордонних справах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ХТО ЗАПЛАТИВ ПРОВОКАТОРАМ В УКРАЇНІ?
ЗНОВУ ОГИДНА ПРОВОКАЦІЯ: СВАСТИКА І НАПИС «СМЕРТЬ ЛЯХАМ» НА НАДГРОБНИХ ПЛИТАХ
ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ІЗ РОСІЄЮ ТРИВАЄ. ЗАХІД МАЙЖЕ НЕ ОПИРАЄТЬСЯ

– І ось ми напередодні роковин російської агресії у Криму. Нині точно відомо, що це не був спонтанний наступ «зелених чоловічків», а ретельно спланована операція Кремля. Тепер ми спостерігаємо за доволі тривожним явищем на польсько-українському кордоні. В Україні і в Польщі доходить до серії актів вандалізму щодо пам’ятників. А в неділю українська поліція затримала автобус із групою нібито поляків, яких найняли для блокування польсько-українського кордону. Отже, маємо приклад чергової провокації, чи, на ваш погляд, тепер росіяни перекидають свій сценарій подій на західний кордон України?

Малгожата Госевська: Це не так, його не перекидають. Різного роду провокації відбуваються вже довший час, на них ми мали б очікувати. Росія, незалежно від того, яка була її назва протягом років, завжди була зацікавлена у конфлікті та в розігруванні цього конфлікту. Звідтіля й випливають всілякі переселення, перекидання людей із місця на місце з метою якомога більшого розпалювання конфліктів і ворожнеч, що, у свою чергу, дозволяло Росії краще управляти цими конфліктами та підпорядковувати собі чергові країни. А, отже, звідти й беруться різноманітні сутички й ускладнення, зокрема на Кавказі. Ось, маємо показовий приклад Південної Осетії, маємо грузинсько-абхазький конфлікт. Проте, очевидно, стосовно питань, пов’язаних із Кримом, що це, безперечно, систематична робота Росії від основ, яка тривала довгими роками, щоб остаточно загарбати цю територію. І тут ідеться вже не лише про введення військ та анексію Криму, тут ідеться про те, щоб повністю заволодіти, взяти під контроль мислення цих людей.

– Ми бачили війська, чули про «зелених чоловічків». Скажіть, як проходила ця органічна робота?

– Процес відбувався роками. На жаль, хоч ми за всім цим спостерігали, насправді небагато кого це цікавило. Втім, і сама Україна не була зацікавлена в тому, щоб протидіяти цій справі. Проте, це була Україна Януковича. Натомість, на цій території, на території Криму, дуже просто можна було отримати російський паспорт, що, у свою чергу, приносило різноманітні вигоди, також і фінансову. Мешканці Російської Федерації без перешкод могли поселятися на цій території, вони отримували квартири. Натомість, що стосується молоді, вона отримувала стипендії, навчалася в російських університетах, де паралельно тривала клопітка робота над формуванням її світосприйняття, і коли ці молоді люди поверталися, вони вже були зовсім іншими. Там просто не було ніякої альтернативи, не було євросоюзних проектів, тому ця молодь неначе приречена була на російський напрям. Подібна ситуація була й на Донбасі. Справа в тому, що не лише Євросоюз нічого не пропонував, але й Польща також нічого не пропонувала, хоч це наш сусід. Отже, те, що маємо сьогодні, це наслідок довготривалої, послідовної роботи Росії, яку Москва виконувала без перешкод, оскільки нікого на Заході це якось особливо не цікавило. І говорячи зараз про польсько-українські відносини та численні провокації, з якими маємо справу протягом останнього часу, в мене складається враження, що нам потрібно буде до цього звикати. Я побоююся, що цих провокацій буде дедалі більше, як у Польщі, так і в Україні. А хто за цим стоїть…

– Українська сторона не сумнівається, що це третя сила, що це Москва.

– Можна по-різному оцінювати політику української держави, можна навіть не відчувати любові до України чи українців, але це наш сусід. Для нас важливі добрі взаємини з цією державою, необхідно, щоб це була демократична держава, з економікою, яка розвивається, бо все це в нашому державному інтересі. Проте це не в інтересі Росії, добрі польсько-українські взаємини аж ніяк не влаштовують Російську Федерацію. Тому й виникають різного роду дії, мета яких нас пересварити, викликати конфлікт та активізувати середовища навіть не конче проросійські.

–  І тут можна грати на націоналізмі?

–  Можна грати на певних сентиментальних настроях, використовувати драму геноциду на Волині. Це такий елемент, така гра, яка в Польщі, у багатьох середовищах, дійсно знаходить піддатливий ґрунт.

– У період, коли президентом був покійний Лех Качинський, Польща була природною сполучною ланкою між Україною і Євросоюзом. Чи нині підтримують цю політику? Бо, окрім заяв, Брюссель фактично не долучився до вирішення ситуації в Україні.

– Бо всі радіють так званим мінським порозумінням і так званому перемир’ю на сході України, якого немає. І кожен, хто принаймні трохи цікавиться цією проблемою, достеменно знає, що вогню не припинено, що досі гинуть люди, а їхні доми руйнують. Отже, трагедія продовжується. Ми можемо закривати очі, проте від дійсності не втечемо. Країни більш віддалені від України, по-перше, менше знають Росію, менше усвідомлюють, на які дії вона здатна. По-друге, вони зацікавлені у бізнесі з Росією, а коли в гру вступають гроші, засади, принципи відходять на задній план. Тим часом, ми повинні пам’ятати, що порушено міжнародний закон. Раніше те ж саме сталося в Грузії, і поблажливість до порушення міжнародного закону лише заохочує до чергових дій. Часто згадуємо слова покійного Леха Качинського, які прозвучали в Тбілісі, де він сказав: «Нині Грузія, завтра Україна». Це були слова людини, яка аналізувала ситуацію, і кожен, хто це усвідомлює, знає, що Росія не зупиниться, що вона піде далі. Росія готується до наступальних дій. Путін ніколи не приховував, що прагне відбудувати Радянський Союз, можливо, в іншій формі, але його мета одна – створити імперію. Україна стоїть йому на дорозі, Україна бореться. Я хочу наголосити на надзвичайній ролі українського суспільства. Українці чинять опір, не впускають Росії, а ми повинні їх підтримувати, бо це в нашому державному інтересі, бо для нас важливо те, щоб Росія не пішла далі, оскільки ми стоїмо на черзі.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy

Схожі публікації
Міністри оборони Латвії, Нідерландів і Великої Британії під час зустрічі у Ризі заявили про необхідність тіснішої співпраці у сфері дронів та безпілотних систем.
Унаслідок масованої російської атаки на Київ у ніч із суботи на неділю зазнали пошкоджень приміщення двох польських організацій.
Понад половина поляків побоюється, що вже цього року Росія може вдатися до воєнних дій проти держав НАТО в регіоні Центрально-Східної Європи.
Україна представила імена 11 російських спортсменів (і чинних, і колишніх), які допомагають своїй країні у війні.
МЗС Польщі наголосило, що Росія отримує вигоду від дестабілізації регіону, а з огляду на конфлікт на Близькому Сході Польща не повинна втрачати з поля зору Україну.
Міністр закордонних справ Польщі відвідав Бучу в річницю звільнення міста та підкреслив, що війна Росії проти України – це боротьба не лише за Україну, але й за право Європи жити в мирі.
Україна назвала ганебною реакцію ЮНЕСКО після російського удару по Львову. Формулювання «всі сторони повинні берегти культурні об’єкти» створює враження, що ніби існують «дві сторони», які знищують пам’ятки.
Один із дронів впав у середмісті Львова, за кілька десятків метрів від костелу та монастиря бернардинів, поруч із Соборною площею.
Таку думку озвучив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у Сеймі, маючи на увазі російське вторгнення в Україну.