«Кремль – експортер війни та нестабільності, тому й утримує непропорційно великий вплив на світову політику», – заявив ексголова МЗС Польщі.

13 грудня Рада ЄС ухвалила рішення ввести санкції проти групи Вагнера, російської приватної військової компанії, відповідальної за катування, страти та вбивства, зокрема в Лівії, Сирії та на українському Донбасі. Колишній очільник польської дипломатії, а зараз депутат Європарламенту від партії «Право і справедливість» Вітольд Ващиковський під час розмови з PAP звернув увагу, як президент Росії Володимир Путін за посередництвом цієї приватної армії експортує хаос і війну та яку користь від цього має.

«Витвір під назвою «група Вагнера» – наче Фантомас. Формально немає такого суб’єкта – ні політичного, ні військового – зареєстрованого в Росії чи за її межами. (...) Цю назву почали використовувати 2014 р. стосовно бойовиків, які воювали на Донбасі в інтересах Росії та (проросійських, – PAP) повстанців», – зазначив Ващиковський.

Він нагадав, що в Росії є близько 20 приватних військових компаній. Деякі з них – легальні, зареєстровані як охоронні компанії, вони охороняють, наприклад, «Газпром», «Роснефть» та кілька інших російських концернів у світі, пов’язаних переважно з енергетичною промисловістю. «Те, що ми називаємо групою Вагнера, – зовсім інше. Це неформальна бізнесово-військова організація, у причетності до якої зізнається Євген Прігожін – дуже цікавий персонаж. У роки СРСР він відсидів дев'ять років у в’язниці за крадіжки. Коли розпався СРСР, почав займатися бізнесом. Продавав хот-доги, торгував, як кажуть у Польщі, милом і повидлом, і нарешті відкрив ресторан. Він родом із Ленінграда, як і Путін, тож їхні шляхи десь зіткнулися. У якийсь момент Прігожін почав створювати неформальні політично-військові групи. Він наглядає не лише за групою Вагнера, а й за фермами кібертролів, що втручалися у вибори, зокрема, у США», – нагадав колишній міністр закордонних справ Польщі.

«Те, що ми називаємо групою Вагнера, – це угруповання близько 2500 людей, які мають власну адміністрацію, навчальний центр Молькіно на півдні Росії. У навчаннях використовують досвід спецпризначенців. Їхня структура дуже розвинута – вони мають адміністративний відділ, управління, спецпідрозділи, розвідувальні сили, а також танкістів, артилеристів, інженерів, спеціалістів зв’язку. Їхню діяльність виявлено ​​в Україні, а також у Сирії, Лівії, Малі, Центральноафриканській Республіці. Є свідчення того, що вони охороняли президента Венесуели Ніколаса Мадуро», – додав Ващиковський. Як зазначив, це не звичайні найманці, хоча, звісно, ​​вони працюють за гроші, але виконують лише завдання, пов’язані з інтересами безпеки та закордонної політики Росії.

На запитання, навіщо Кремлеві приватне військо, адже ж він має звичайну армію, польський ексміністр відповів: «Головна перевага такого угруповання з погляду Кремля – це те, що воно не підпадає під жодні міжнародні обмеження. Може використати будь-який вид зброї, якщо тільки її матиме, включно з хімічною чи бактеріологічною. Не дотримується жодних правил (...). Також стосовно гуманітарного проведення збройних дій. Зрештою, в цьому вагнерівців звинувачували і в Сирії, і в Малі. Вони діють вільніше під час пацифікації».

Це, своєю чергою, є ключовим для функції, яку група виконує в межах стратегії закордонної політики команди Путіна. «Росія вдосконалила метод дії, який полягає у створенні та ескалації проблем, щоб опісля пропонувати можливість їх вирішення – зі своєю участю та на власних умовах, представляючи себе арбітром або модератором. Кремль – експортер війни та нестабільності, завдяки цьому йому вдається утримувати непропорційно великий вплив у світовій політиці. Класична ситуація, що це ілюструє, – російсько-український конфлікт, який Росія представляє як внутрішній конфлікт в Україні між центральною владою та силами, що прагнуть до автономії», – пояснив євродепутат.

Відповідаючи на запитання, чи зараз ми напередодні епохи колоніально-посередницьких воєн, які вестимуть групи Вагнера, Ващиковський застеріг, що демократичні держави не можуть створити таких інструментів політично-військового впливу, позаяк у демократіях усі військові дії підлягають цивільному контролю. У демократичних країнах не було б згоди цивільної демократичної влади на створення таких таємних операцій.

«Розвідувальні операції – це щось інше. Вони проводяться невеликими силами і в основному спрямовані на здобуття інформації, а не на війну та секретні вбивства. Якщо трапляться порушення, існує великий шанс, що вони будуть виявлені, і парламентські комісії, які вестимуть розслідування, щедро розподілятимуть покарання», – додав ексміністр.

З іншого боку, недемократичні країни, які бачать, наскільки це ефективний засіб здобування впливу, можуть зважитися створювати приватні армії. Що демократичні держави можуть виставити проти війська, яке працює в тіньовій зоні, крім закону та міжнародних конвенцій? На це запитання Вітольд Ващиковський відповів: «Перш за все розкривати це. Показувати світу, засуджувати, а відтак вводити санкції проти держави, яка використовує такі дії. Де це можливо – виловлювати таких людей, притягати їх до суду в Гаазі або до національних судів».