У новітній історії не траплялися випадки, щоб керівництво будь-якої країни оголошувало війну своєму суспільству. Можна сказати, що комунізм був системою, де влада постійно боролася із суспільством, застосовуючи насилля щодо громадян. Але оголосили воєнний стан тільки в комуністичній Польщі в грудні 1981 р.

Причиною цього був статус Польщі як васальної країни щодо СРСР і бажання – і у Кремлі, і у владних колах у Варшаві – зберегти за всяку ціну комуністичну диктатуру.

Створення незалежного від влади профспілкового об’єднання «Солідарність» у вересні 1980 р. було найбільшим ідеологічним і політичним викликом комуністичній системі. Не справляючись із хвилею серпневих страйків, комуністична влада погодилася з фактом легалізації організації, яка була не лише профспілкою, а й масовою організацією, опозиційною до влади. Це був теж ідеологічний скандал: у державі, де нібито правив «робітничий клас», саме ця суспільна група організувалася проти влади. Більш ніж річна боротьба між комуністичним керівництвом і «Солідарністю» призвела під кінець 1981 р. до ослаблення цього об’єднання і втоми суспільства від економічної кризи, а тиск Кремля і бажання польської Комуністичної партії втримати владу призвели до того, що команда генерала Войцеха Ярузельського зважилася на відчайдушний крок. Воєнний стан був введений 13 грудня 1981 р. з порушенням комуністичної Конституції і під тиском радянського залякування, хоча нині відомо, що Кремль блефував.

Допоки послух системі стосувався справ «мирного» життя, влада впродовж багатьох років була ефективною. Та коли «мирні» методи досягнення цього послуху дали збій, справи набрали нового виміру. «Народне» Військо Польське, створене після 1944 р., було гібридом. Довоєнні офіцерські кадри після війни були усунені і замінені радянськими або в пізніші роки старанно підібраними кадрами польської національності, проте беззастережно лояльними до Москви. Диплом радянських військових навчальних закладів тут був  патентом, який надавав право робити кар’єру на найвищих командних щаблях.

У той час, коли командні кадри цієї армії формувалися в дусі радянського «інтернаціоналізму» та історичної необхідності підпорядкування Польщі Радянському Союзу, мільйони молодих поляків відбували обов’язкову дворічну військову службу, як кажуть, зі змішаними почуттями. Це була суміш несприйняття комунізму і совєтів, відчуття приниження примусом і політичною індоктринацією, а також наростання з плином часу апатії та пристосуванства. Вже в 60-х роках пісня ансамблю «Трубадури» «Приїдь, мамо, на присягу» не викликала в загалу інстинктивної реакції спротиву, а урочисте складання присяги на вірність «соціалістичній батьківщині» за участю запрошених родичів усе частіше сприймалося як необхідне зло. Раціоналізація примусу ставала все більш масовим явищем.

Запровадження воєнного стану висунуло справу лояльності в армії на лезо ножа. Ганебне рішення використати силу проти власного народу призвело до ситуації, в якій армійська дисципліна наказувала діяти в інтересах Кремля, тоді як совість підсувала, в дуже диференційованій мірі, сумніви і навіть спротив. Ця диференціація, простіше кажучи, була пропорційною до місця у військовій ієрархії. На найвищих щаблях командування сумнівів було менше, в рядах армії – більше. Вище командування було виховане в дусі яничарів, послушних Москві, тоді як призвані часто були друзями діячів «Солідарності», проти яких вони тепер мали застосовувати силу у співпраці з поліцією і таємними службами. Тож ганебне рішення запровадити воєнний стан створювало примусову ситуацію, в якій перед сотнями тисяч молодих поляків поставав трагічний вибір між національним відступництвом і героїзмом.

Польське суспільство витримало це випробування, але не без втрат. Суспільний опір виявився, зважаючи на безнадійність ситуації, досить сильним, але не настільки, щоб призвести до ще більшої катастрофи. Крім того, мирний розвал комуністичної системи створив серйозні аргументи, щоби злочинні рішення грудня 1981 р. так і не були до кінця оцінені й покарані. І просто іронією долі виглядає факт обрання генерала Ярузельського на посаду президента Польщі в липні 1989 р. І хоч введення воєнного стану було офіційно осуджене, сучасна Польща так і не зробила ані моральної, ані юридичної оцінки позиції офіцерського складу під час воєнного стану. Однак незалежно від того, чи така оцінка ще можлива, необхідно визначити критерії цієї оцінки. У незалежній Польщі не повинно бути сумнівів, що служить її безпеці і процвітанню, а що – ні.

Войцех Рошковський,
професор гуманітарних наук, викладач,
професор Інституту політичних досліджень Польської академії наук.
Автор публікацій на тему історії Польщі ХХ ст.
Кавалер ордену Білого орла

Фото: INM

Текст публікується одночасно в польському щомісячнику «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту, реалізованого Інститутом національної пам’яті Польщі.