У 1960 р. у Польщі проживали майже 29,8 млн осіб, а в Туреччині – 27,8 млн, тобто на 2 млн менше. Сьогодні Польща нараховує близько 38 млн жителів, а Туреччина – близько 80 млн, тобто понад у два рази більше.
За даними 2015 р. Міжнародного валютного фонду, Польща посідає 25-те місце за рівнем розвитку економіки у світі з 474 млрд доларів ВВП, а Туреччина займає 18-ту позицію з 733 млрд доларів ВВП.
На думку одного з найвидатніших в історії теоретиків менеджменту Пітера Друкера (помер у 2005 р.), ключем до економічного успіху у ХХІ ст. є не технологія, а демографія. Адже без постійного природного приросту населення неможливо збудувати економічно потужну державу. Це відбувається хоч би навіть із тієї причини, що старіння населення не дозволяє повністю задовольнити потреби технологічного відновлення й розвитку. Без економічного зростання неможливе також збереження соціальних і пенсійних виплат на сучасному рівні.
Такі політичні зміни у Європейському Союзі демонструють те, що демографічний потенціал – категорія не глибокого минулого. Він відіграє все більшу роль. Це можна простежити на прикладі Лісабонського договору, коли прийняли новий спосіб голосування в Раді ЄС, який повністю базується на пріоритеті демографії. За попереднім принципом, прийнятим у Ніцці, 82-мільйонна Німеччина мала 29 голосів, а 38-мільйонна Польща – 27. Принцип, прийнятий у Лісабоні, у свою чергу, узалежнює кількість голосів конкретної країни від її людського потенціалу. Тому поляки, порівняно з німцями, мають лише 48 % голосів.
Показник дітонародження, що забезпечує зміну поколінь, має становити 2,1 дитини на 1 жінку. Країни, які мають нижчі показники, старіють, і кількість їхнього населення зменшується. За даними 2014 р., Польща з показником 1,33 посіла серед 224 країн і залежних територій світу 212 місце.
Джерело: wpolityce.pl
