Криза, пов’язана з нестачею питної води на Кримському півострові, триває практично з 2014 р., коли Автономну Республіку анексувала Росія, хоча її характер і причини відрізняються від тих, про які можна прочитати в російських ЗМІ.
Найближчі місяці та роки не обіцяють швидкого вирішення проблеми, як пише доктор Даріуш Матерняк, працівник порталу BiznesAlert.pl.
Накопичення проблем
Як читаємо, поряд зі зростанням рівня урбанізації та індустріалізації Кримського півострова після закінчення Другої світової війни зростала і потреба в питній воді. У зв’язку з цим у жовтні 1963 р. керівник СРСР Микита Хрущов відкрив Північно-Кримський канал, що мав постачати на півострів воду з материкової частини України. Каналом довжиною понад 400 км текла вода з Дніпра. Такий стан тривав аж до 2014 р., коли на зламі лютого і березня росіяни спочатку захопили адміністративні об’єкти Автономної Республіки Крим, а після того анексували весь півострів. У відповідь влада в Києві вирішила припинити будь-яку регулярну комунікацію з окупованою територією і зупинити постачання води Північно-Кримським каналом.
Отже, стан водопостачання в Криму почав поступово погіршуватися, а особливо проблемним став 2019 р. Проте варто зазначити, що дії української сторони були лише одним із чинників, які впливали на цю ситуацію. До інших потрібно зарахувати передусім фактори навколишнього середовища (менша кількість опадів унаслідок кліматичних змін не лише на півострові, а й в усьому регіоні Чорного моря; аналогічні проблеми з малою кількістю опадів стосуються практично всієї південної частини України і не лише), систематичне зростання числа населення на півострові (за даними українських джерел, приблизно на 500 тис. у період 2014–2020 рр.), а також грабіжницька економіка окупаційної влади. Особливо важливий останній фактор: на думку представників кримськотатарських організацій, які стежать за ситуацією на півострові, із близько 1 млрд кубометрів питної води, доступної в Криму, на потреби населення вистачить близько 2–3 млн кубометрів. Велике споживання – наслідок постійного зростання військової присутності російської армії та неконтрольованого використання ресурсів промисловістю.
Представники як української сторони, так і міжнародних організацій вказують, що проблему відсутності постачання питної води в Криму значною мірою штучно створила російська сторона: передусім російські та проросійські ЗМІ, а її реальний масштаб перевірити неможливо через відмову впустити на півострів міжнародних спостерігачів (включно з комісаром ООН з питань захисту прав людини). Заодно, звинувачення російської влади на адресу влади в Києві, що спираються нібито на стурбованість долею жителів півострова, є безпідставними, позаяк, згідно з міжнародними конвенціями, саме окупаційна влада зобов’язана забезпечити населенню окупованих районів постачання основних продуктів, необхідних для життя, зокрема питну воду.
Перспектива: статус-кво
Враховуючи це, не треба очікувати, що найближчим часом може бути вирішений спір за постачання води з континентальної України на півострів. Навряд чи українська сторона захоче поступитися й відновити функціонування Північно-Кримського каналу без будь-яких умов, як хоче Росія.
Паралельно, незважаючи на більш або менш відкриті погрози з боку влади Російської Федерації на адресу Києва, так само малоймовірним є сценарій військової операції з метою взяти під контроль канал і таким чином уможливити відновлення постачання.
Військовий потенціал російської армії на півострові постійно зростає, проте умови проведення можливої операції проти України з цього напрямку дуже несприятливі та потенційно їх легко заблокувати (через географічні умови, а також з огляду на значну військову присутність української армії в цьому регіоні). У випадку дій такого типу необхідною стала б паралельна активність також із боку Донбасу, тобто реалізація тривалої і дорогої (з огляду матеріальних і людських ресурсів) військової операції, результати якої непередбачувані. А отже, найближчим часом у справі вирішення проблеми водопостачання і самого Криму важко розраховувати на більше, ніж збереження теперішнього стану.
