Пам’ять поляків, вивезених радянською владою з колишніх Кресів Речі Посполитої у Сибір, вшанували у неділю в Любліні під час заходів, приурочених до 77-ї річниці початку масових депортацій.

У костелі Успіння Пресвятої Діви Марії Переможної пройшла меса за людей, які загинули та страждали на засланні. Після молебню ветерани з почесною вартою, представники кресових кіл, міської і регіональної влади пройшли маршем до пам’ятника матерям-сибірячкам. Далі військовий оркестр заграв державний гімн, відбулася пам’ятна перекличка, а солдати виконали почесний салют. Потім учасники поклали до пам’ятника квіти і запалили лампади.

«Нам не можна забувати про ті страшні події, адже ніхто зараз не може сказати, що вони не повторяться, саме тому необхідно проводити такі заходи. Свобода не дається раз і назавжди, треба її розвивати. Потрібно не запекло ворогувати один з одним, а намагатися порозумітися та жити за моральними принципами», – сказав агентству «PAP» один із учасників маршу Юзеф Ліс, якого колись ще дитиною вивезли на Схід.

«13 квітня 1940 р. нашу сім’ю – моїх батьків, бабусю і трьох дітей – вивезли з-під Гродно до Північного Казахстану. Мені було 11 місяців. Там ми жили шість років. Батько в 1943 р. пішов до костюшківської армії, бабуся там померла, а ми повернулися в 1946 р. після підписання договору між Берутом і Сталіним», – розповів чоловік.

«Нам трохи пощастило, бо ми потрапили в місце, куди вже в 1936 р. вивезли поляків із прикордонних районів Радянського Союзу. Їх вивезли з усім майном, худобою, інвентарем і вивантажили посеред степу. Щоправда, це було літо. Вони якось там облаштувалися і нас прийняли до своїх мазанок. Завдяки цьому ми пережили перший, найважчий, період», – згадував Юзеф.

«Умова там були страшні, взимку морози і сніг такий, що мазанки треба було відкопувати. Ці мазанки були зроблені із соломи та кізяків. Батьки працювали в колгоспі. Не було що їсти, часом я по кілька днів не мав ріски в роті й вив із голоду. Так розповідали мої брати. Ми перехворіли на тиф, єдиними ліками в шпиталі, який знаходився за кілька кілометрів, був кип’яток і картоплі – ось так нас лікували», – продовжував чоловік.

Голова люблінського відділу Спілки сибіряків Януш Павловський підкреслив, що радянська влада до поляків, які проживали на Кресах давньої Речі Посполитої, ставилася дуже жорстоко.

«Нас масово висилали тільки за те, що ми були поляками. В морози, які сягали до -40 градусів, ми їхали у вагонах для худоби, в деяких не було навіть буржуйок. Люди замерзали, примерзали до стін, померлих викидали з вагонів на залізничний насип. Така поїздка тривала від двох тижнів навіть до місяця», – розказав Павловський.

Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек нагадав, що Польща в 1939 р. стала жертвою двох агресорів: Німеччини та СРСР.

«Кількадесят років фальсифікували нашу історію, не давали говорити про сибіряків, про заслання. Якось так склалося, що ми зі зрозумілою алергією реагуємо на всякі прояви фашизму, німецького нацизму, виступаємо проти кожного символу нацизму та фашизму. Проте якось бракує нам цієї алергії тоді, коли ми дивимося на комуністичні символи», – сказав воєвода.

«Пам’ятаймо, що радянський комунізм завдав, мабуть, ще більше шкоди польському народові, ніж німецький фашизм. Це два тоталітарних режими і два агресори, які з однаковою силою напали на нашу країну і вбивали наш народ», – додав Пшемислав Чарнек.

10 лютого 1940 р. розпочалася перша масова депортації польських громадян на Схід, яка охопила 140 тис. осіб. До червня 1941 р. влада Радянського Союзу, яка окупувала тоді частину територій Польщі, організувала чотири депортації. За даними НКВД, примусово вивезли близько 330–340 тис. осіб.

Загальна кількість жертв серед польських громадян, які в 1939–1941 рр. опинилися під радянською окупацією, повністю невідома до цього часу.

Джерело: niezalezna.pl