Німецько-російська концепція побудови газопроводів дном Балтійського моря в обхід Польщі та України, яка з’явилася на початку двохтисячних, спричинила занепокоєння як у Варшаві, так і в Україні.

Поляки та українці усвідомлювали, що Москва намагається обійти їхні країни, оскільки Росія завжди зловживала природніми ресурсами як знаряддям політичного тиску. Крім цього, по суті, єдиним джерелом, яке фінансує військовий сектор агресивної Росії, залишається експорт природніх ресурсів. Nord Stream 1 і 2 збільшать можливості Російської Федерації фінансувати свою неоімперську політику.

Ще у 2006 р. Радослав Сікорський, тодішній міністр національної оборони в уряді прем’єра Казімєжа Марцінкєвіча, назвав німецько-російську газову угоду новим пактом Молотова-Ріббентропа. Потім Радослав Сікорський уже як міністр закордонних справ в уряді «Громадянської платформи» Дональда Туска настільки змінив свої погляди відносно агресивної політики Москви, що у вересні 2010 р., після Смоленської катастрофи, на щорічну нараду послів Республіки Польща запросив главу російської дипломатії Сергія Лаврова. Серед європейських політиків тоді переважав погляд про необхідність перезавантаження у відносинах із Росією. Європейські політики жили ілюзією про «демократизацію Росії» навіть після агресії російських танків на Грузію у 2008 р., а лідерів, які мали відвагу відкривати європейцям очі на відродження російського імперіалізму та захищати суверенітет Грузії в Тбілісі під час наступу російських військ, наприклад президента Леха Качинського, намагалися ізолювати від стратегічних рішень.

Наступ військ Путіна на Україну мав остаточно розвіяти ілюзії відносно імперських планів Москви. Але так не сталося. Одним із доказів цього є обурення Німеччини щодо санкцій США, накладених на фірми, причетні до побудови Nord Stream 2.

Польща роками намагається обмежити впливи «Газпрому» в Європі. Ще наприкінці 2001 р. кабмін Єжи Бузека намагався побудувати газопровід із Норвегії й унеможливити шантаж російського монополіста. Однак праві втратили владу, а кабмін Лешека Міллера відмовився від проєкту газопроводу з Норвегії та Данії. У 2015 р. після перемоги на виборах «Права і справедливості» концепція будови Baltic Pipe повернулася. Крім цього, з 2015 р. працює термінал скрапленого газу в місті Свиноустя. Інфраструктура дозволяє Польщі купувати скраплений газ напряму від США. Вона може перепродавати його іншим державам, наприклад Україні.

Про потенціал Baltic Pipe розповідає уповноважений уряду Польщі з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Пьотр Наімський: «Baltic Pipe – це весь відрізок Данії, це сполучення із норвезькою транзитною системою в Північному морі, компресорні станції та, звісно, весь шлях по території Польщі. Всі ці інвестиції здійснюються згідно з графіком».

Будівництвом Baltic Pipe займається фірма Gaz-System. Її президент Томаш Стемпєнь наголошує, що будівництво газопроводу – це дуже великий виклик із погляду логістики: «Це понад 23 тис. труб, інфраструктура для їх транспортування і прокладання на дні Балтійського моря».

Baltic Pipe зможе транспортувати 10 тис. млрд кубометрів газу до Польщі кожного року та три млрд кубометрів газу з Польщі до Данії.

Тим часом польські політологи застерігають європейських партнерів перед російським театром, який нещодавно влаштував Путін, відправивши у відставку уряд Мєдвєдєва. Доктор Єжи Таргальський в інтерв’ю радіостанції WNET так оцінив останні рішення Путіна: «Дещо менше року велися розмови про послаблення позиції Мєдвєдєва, його відставка була очікуваною. Проте я не витрачав би багато часу на такі роздуми, адже нічого вагомого на цей момент у Росії не сталося – ми маємо своєрідний театр, виставу».

Єжи Таргальський висловив думку, що для Європи, а отже, також для Польщі та України, більш небезпечними є результати останньої зустрічі канцлерки Німеччини Ангели Меркель з Путіном, яка відбулася 11 січня: «Найвагомішою подією була зустріч Путін-Меркель, на якій, на мою думку, імовірно, встановлено, що санкцій не будуть дотримуватися. Звичайно, їх не скасують, але вони залишаться лише на папері, як і досі часто відбувалося».

Польський політолог звертає увагу на ще одне дуже небезпечне для Європи явище, а саме змагання між Францією та Німеччиною за те, хто із них більший підлабузник Путіна: «Однозначно, що Німеччина не дозволить Франції обігнати себе у співпраці з Росією, що дуже погано для нас. Путін виконує низку порожніх жестів, які нічого не означають, а європейські експерти від Росії будуть тепер гадати, яка ж демократія незабаром настане в Росії».

На думку Таргальського, Путін влаштовує світові виставу: ось, погляньте, я змінився, став культурним і схильним до компромісу.

Європейські політики знову повертаються до ілюзії про демократизацію Росії, яка лише за останніх кільканадцять років призвела до окупації грузинських та українських території військами Путіна.

Автор: Андрій Рибалт

Джерело: Українська служба Польського радіо