105 років тому, 19 грудня 1914 р., австрійський уряд офіційно створив 1-шу бригаду легіонів під командуванням Юзефа Пілсудського. 

Легіони стали першою польською військовою частиною ХХ ст. Спочатку вони складалися із членів «Стрільця», «Стрілецького загону», польового загону «Сокіл» та інших парамілітарних організацій, які діяли перед Першою світовою війною на польських території Австро-Угорщини.

Легіони почали створюватися 16 серпня 1914 р. Головним національним комітетом. Вони діяли в рамках австро-угорської армії і підлягали командуванню Ландверу. У піковому періоді розвитку в легіонах служили понад 16 тис. солдатів (осінь 1915 р.).

Організаційно вони поділялися на три бригади:

1-ша бригада була створена 19 грудня 1914 р., нею командував Юзеф Пілсудський (до 27 вересня 1916 р.);

2-га бригада була створена теж 19 грудня 1914 р., нею до 14 липня 1916 р. командував Фердинанд Кюттнер, потім Юзеф Галлер до 19 лютого 1918 р.;

3-тя бригада була створена 8 травня 1915 р., нею командували Віктор Гжесіцький до 14 липня 1916 р., Станіслав Шептицький – до 14 листопада 1916 р, Зигмунт Зелінський – до 25 квітня 1917 р., Болеслав Роя – до 30 липня 1917 р.

До пізньої осені 1915 р. бригади воювали на різних фронтах. 1-ша бригада діяла поблизу Кракова і на території російської окупації (найважливіші бої – Кшивоплоти, Лімановська битва, Ловчувек, бої над Нідою, Конари і Ясткув). 2-га бригада оперувала у Східних Карпатах (найважливіші бої – Арфайлова і Зєльона, Молоткув, Кірлібаба, Рокітна). 3-тя бригада почала бойові дії у серпні 1915 р. і воювала разом із бригадою Юзефа Пілсудського.

З осені 1915 р. до вересня 1916 р. легіони воювали вже всі разом на Південній Волині, над Стиром і Стоходом.

У липні 1916 р. відбулася найбільша битва легіонів під Костюхнівкою. У ній легіонери, попри вогонь і постійні атаки росіян, кілька днів утримували лінію фронту, відступили тільки після прориву фронту на флангах, які обороняли чехи та угорці.

Восени 1916 р. легіони вивели із фронту в тили, а Юзеф Пілсудський подав у відставку з поста бригадира. Влітку 1917 р. почалася ще глибша криза – легіонери відмовилися складати присягу на вірність Німеччині. Польські легіони розформували, частину офіцерів інтернували до табору в Беньямінові, солдатів – до табору в Щипьорні.

2-гу бригади та інших легіонерів, австро-угорських підданих, перейменували в Польський допоміжний корпус і у вересні-жовтні відправили на Буковину та Бесарабію.

У лютому 1918 р. стався відкритий бунт у частинах корпусу і легіонери під командуванням полковника Юзефа Галлера перейшли на російську сторону під Раранчею. Там же відбулося об’єднання з 2-м польським корпусом в Україні.

Джерело: dzieje.pl