80 років тому, 27 вересня 1939 р., в оточеній Варшаві була створена Служба перемозі Польщі. Це була перша конспіративна незалежницька організація, яка дала початок підпільній державі. Із 1998 р. цей день відзначають як День Польської підпільної держави, установлений Сеймом Республіки Польщі. Також минулого року 27 вересня стало особливим днем для солдатів Військ територіальної оборони, які цього дня відзначають своє свято.

Польською підпільною державою керувала влада РП в еміграції: президент, уряд, головнокомандувач та їхні представництва в окупованій Польщі.

Підпільним парламентом в 1940–1943 рр. був Політичний комітет порозуміння, із 1943 р. до 1944 р. – Вітчизняна політична рада, а з 1944 р. до кінця війни – Рада національної єдності. Делегат екзильного уряду з травня 1944 р. у чині віцепрем’єра керував законспірованим апаратом цивільної адміністрації – Делегатурою уряду на центральному щаблі, у воєводствах і повітах.

Делегатура складалася із 18 департаментів, зокрема внутрішніх справ, інформації та преси, праці та соціальної опіки, освіти та культури. Юридичними питаннями займалися Управління цивільної боротьби та Цивільні спеціальні суди і Державний корпус безпеки (підпільна поліція). Вони засуджували людей за колабораціонізм з окупантом, а також застосували покарання (від контрибуції та батогів до смертних вироків).

При Делегатурі уряду у Вітчизні діяла Рада допомоги євреям «Жегота» – єдина в окупованій німцями Європі державна інституція, яка рятували євреїв від винищення. За шантаж євреїв і видачу їх німцям карали з усією суворістю.

Одним із найбільших досягнень Польської підпільної держави була організація таємного навчання. Наприклад, у 1943–1944 навчальному році на території Генерального губернаторства таємним навчанням на рівні середньої школи було охоплено 83,8 тис. учнів.

Найбільшим центром таємного навчання вищої освіти була Варшава, де навчалися 4,5 тис. студентів. Таємне навчання студентів відбувалося теж у Кракові, Вільнюсі, Львові, Ченстохові та Кельце. Дипломи таємних університетів отримали 6,5 тис. осіб.

Польська підпільна держава мала власні збройні сили. На чолі утвореної 27 вересня 1939 р. Служби перемозі Польщі став генерал Міхал Карашевич-Токажевський. Служба перемозі Польщі була перетворена спочатку в 1940 р. у Союз збройної боротьби, а потім за наказом головнокомандувача від 14 лютого 1942 р. – в Армію Крайову. До складу АК увійшли близько 200 військових організацій – як у зоні німецької, так і радянської окупацій.

Армія Крайова була масовою організацією. Кількість військових, які склали присягу, становила на початку 1942 р. близько 100 тис., влітку 1944 р. – близько 380 тис., зокрема приблизно 10,8 тис. офіцерів, 7,5 тис. підхорунжих і 87,9 тис. молодших офіцерів.

Кадри Армії Крайової рекрутувалися з передвоєнних офіцерів та молодших офіцерів Війська Польського, випускників таємних тимчасових курсів підхорунжих резерву і курсів молодших офіцерів піхоти, а також так званих тихотемних, тобто польських військових, які пройшли спецпідготовку у Великобританії для виконання особливих завдань (диверсій, саботажу, розвідки).

Із 1943 р. у частинах, підпорядкованих Головній комендатурі Армії Крайової, утворювалися роти і батальйони, з 1944 р. – полки, бригади, дивізії, полкові й дивізійні об’єднання.

Кульмінацією збройних змагань Армії Крайової стало Варшавське повстання, яке було ключовим елементом операції «Буря». 63 дні повстанці вели з німецькими військами героїчний і самітний бій, метою якого була незалежна Польща, вільна від німецької окупації і радянського домінування.

19 січня 1945 р., у зв’язку з блискавичним просуванням великого наступу радянських військ, головнокомандувач Армії Крайової, генерал Леопольд Окуліцький «Медведик» оголосив наказ про розпуск Армії Крайової.

Звертаючись до солдатів, він писав: «Солдати Армії Крайової! Даю вам останній наказ. Подальшу свою роботу і діяльність ведіть у дусі відвоювання повної незалежності держави й охорони польського люду від знищення. Намагайтеся бути провідниками народу і реалізаторами незалежної польської держави. У цій діяльності кожен з вас має бути для себе командиром».

Після того, як на територію Польщі увійшла Червона армія, очільники Польської підпільної держави були арештовані НКВС. 21 червня 1945 р. Військова колегія Верховного суду СРСР у Москві, як йдеться в обґрунтуванні вироку, осудила їх за «діяльність проти Червоної армії і Радянського Союзу та за співпрацю з Німеччиною».

Троє осуджених у процесі померли в радянських тюрмах: останній командувач Армії Крайової, генерал Леопольд Окуліцький, делегат уряду у Вітчизні Ян Станіслав Янковський і Станіслав Ясюкович, член Ради міністрів у Вітчизні.

Джерело: tvp.info