Аґнєшка Лєґуцька: Кібервійська будуть складовою частиною більшої стратегії спрямованої на протидію російській дезінформації

Пропаганда і дезінформація – це слова, які вже напостійно увійшли до словника нашої дійсності. За останні кілька десятиліть галузь національної безпеки розвивалася безпрецедентно. Те, що вчора здавалося далеким майбутнім, тепер стало незаперечним фактом. І так, як свого часу літаки і танки, так нині комп’ютери і доступ до глобальної мережі зробили революцію в тому, як ми сприймаємо реальність на полі бою. Головна проблема, що це поле битви виходить далеко поза межі будь-яких топографічних мап. Сьогодні кіберпростір стає місцем проведення не тільки суто військових операцій, але також і тих, що здійснюються безпосередньо в рамках так званої межі війни.

Польща намагається боротися з цим явищем, тому в державі планується створити кібервійська. За словами генерала Кароля Молєнди, ці війська будуть готовими виконувати свою програму до 2024 року. Кібервійська створюватимуться поетапно, що дозволить вносити деякі корективи, якщо це буде необхідно.

Питання боротьби з пропагандою і дезінформацією обговоримо з гостею Польського радіо, експерткою Польського інституту міжнародних справ Аґнєшкою Лєґуцькою.

З березня 2018 року спеціальна група у Міністерстві національної оборони аналізувала завдання, які виконували різні установи цього міністерства, пов’язані з інформатикою, телеінформатикою та кібербезпекою. На основі Національного центру криптології та ІТ-інспекції створено Національний центр безпеки кібепростору. Протягом останніх років ми спостерігали за надзвичайно активними діями Москви в цьому секторі, і складається враження, що в цьому питанні Росія від нас, та взагалі від Західної Європи, на багато світлових років попереду.

А.Л.: Так, Росія застосовує дезінформацію уже багато років. Її дезінформаційна діяльність посилилася після 2014 року, після її дій в Україні. Але те, що характерно для російської дезінформації, це її систематичність та дуже чіткі дії щодо країн Європейського Союзу і НАТО, у тому числі Польщі. Я розумію, що одним із елементів боротьби з російською дезінформацією мають стати кібервійська, які будуть складовою частиною більшої стратегії спрямованої на протидію російській дезінформації. Досвід і аналітичні знання, які випливають зі спостереження за тим, що роблять росіяни, вказують, що на це питання треба дивитися в дуже широкій перспективі.

Цебто йдеться не лише про дезінформацію, але кібербезпеку в широкому розумінні цього слова, тобто забезпечення критичної інфраструктури, Інтернету тощо.

А.Л.: Це точно, і тут питання стосується не лише кібервійськ, але й сили-силенної ІТ-фахівців, які повинні забезпечити інфраструктуру, технологічний розвиток, отже тут виникає питання, чи ми будемо підключатися до мережі 5G, чи теж ні тощо. Тобто йдеться про всю критичну інфраструктуру і те, як ми як держава будемо собі з усім цим радити. Натомість, що стосується всього спектру дій, спрямованих на дезінформацію, тут нам потрібний розвиток суспільної свідомості та оперативної співпраці різних секторів нашої активності, а отже йдеться й про недержавні організації, уряд, ЗМІ, та просто нас, суспільство, яке має бути свідоме потенційних загроз, що випливають із дезінформації. А найчастіше дезінформація, у випадку саме російської дезінформації – це 10 відсотків правди і 90 відсотків маніпульованої інформації. Це повідомлення, яке повинно нас ввести в оману. Його можна порівнювати до плітки, яка має змусити нас зробити те, чого хоче противник.

Отже є брехня, є й спеціальне наголошування та розповсюджування деякої інформації, яка має викликати в суспільстві неспокій, або створити переконання, наприклад, про поділ Євросоюзу, поділ НАТО, або про те, що Польща не може розраховувати на допомогу союзників тощо.

А.Л.: Саме так. Російська дезінформація характеризується тим, що вона підлаштовується під дану аудиторію. Вибирає собі суспільства та, власне, цільові аудиторії, для яких відповідно коригує дану інформацію. І тут ми можемо вказати на такі елементи, як ось, наприклад, занепад Європейського Союзу, міграційна криза, криза ліберальних і демократичних цінностей та криза світосприйняття, криза сім’ї, загалом занепад світу, в якому ми живемо, існуємо. Другий загальний елемент – це деградація та брак довіри до Північноатлантичного альянсу і ненадійність наших союзників – ось це такі загальні твердження. Усе інше, натомість, це вже ті елементи, які підлаштовані під конкретні групи одержувачів інформації, в конкретних регіонах, конкретних країнах і конкретними потребами. Це, для прикладу, групи більш або менш позитивно налаштовані до українців у даному регіоні Польщі.

Що стосується боротьби з дезінформацією в Європі, звідкіля ми можемо брати приклад добрих вирішень у цьому питанні? Чи це Скандинавські країни?

А.Л.: Так, Скандинавські країни, зокрема Фінляндія, є для нас таким гарним прикладом ключового дослідження. Тут показово вирішили питання співпраці різних інституцій і на, фактично, всіх рівнях, від прем’єр-міністра, до президента та кожного міністерства в державі, де скрізь є спеціальна команда, яка відстежує проблему дезінформації. У Фінляндії свідомість того, наскільки великий рівень загрози становить російська дезінформація - є загальною. Ми у Польщі, на державному рівні, теж дедалі більше усвідомлюємо собі з чим маємо справу. У наших державних установах, зокрема в Міністерстві закордонних справ, створено колектив, який займається комунікацією.

Натомість у Фінляндії рівень свідомості й самого суспільства щодо цих загроз є дуже високим, бо про це дбають там уже з самого початку. Діти в початкових школах мають спеціальні уроки, присвячені тому, як треба реагувати на дискусії чи якесь навмисне дратування у соцмережах, як розпізнавати ботів. Тут важливо вказати на один суттєвий елемент: російська дезінформація вона ніколи не створює себе, але приєднується до тих дискусій і тих проблем, які вже існують у даному суспільстві.

І ще, повертаючись до Фінляндії, варто додати, що в цій країні для 10-ти тисяч державних службовців проведено спеціальні навчання з методів російської дезінформації. Отже, дійсно, це такий приклад, який варто наслідувати.

Джерело: Українська служба Польського радіо