Демократична трансформація 1989 р. допомогла Польщі визначити власну політику безпеки. У той період польська безпека базувалася на принципах холодної війни. Досі існував Варшавський пакт (ВП). Тому повна переорієнтація польської політики безпеки на атлантичний напрямок відбувалася поступово.
У 1990 р. міністр Скубішевський відвідав штаб-квартиру НАТО, а через кілька місяців уряд Тадеуша Мазовецького налагодив із Альянсом офіційні відносини. На саміті в Лондоні глави держав і урядів Альянсу приймають декларацію, яка обіцяє реформувати НАТО, висловивши бажання розвивати партнерські відносини із країнами Центральної та Східної Європи. Незабаром після цього, 31 березня 1991 р., військові структури Варшавського договору були розпущені. У липні Варшавський договір припинив існування.
У тому ж місяці відбувся візит президента Леха Валенси до штаб-квартири НАТО. Польський президент заявив, що Польща хоче безпечної Європи, а її гарантом є НАТО. Аналогічна заява з’явилася у виступі прем’єр-міністра Яна Ольшевського у грудні 1991 р., що було важливою зміною акцентів у польських заявах, які досі були обережними в питанні поєднання майбутнього Польщі з НАТО. Відповідь Альянсу вселяла надію. У березні 1992 р. Генеральний секретар НАТО Манфред Вернер заявив під час свого візиту до Польщі, що «двері до НАТО відкриті». Це була важлива декларація, що сигналізувала про початок змін у підході Альянсу до перспективи розширення. У квітні міністри оборони та керівники штабів регіонів вперше взяли участь у засіданні Військового комітету НАТО – найважливішого військового органу і водночас найстарішого органу в структурі Альянсу. Наступним етапом на шляху Польщі до НАТО стало приєднання до програми «Партнерство заради миру». Це була пропозиція держав НАТО, представлена на саміті в Брюсселі в січні 1994 р.
Розширення НАТО – це не питання «чи», а «коли і як»
Програма «Партнерство заради миру» надала можливість проводити спільні навчання, брати участь у операціях і консультуватися з партнерами з НАТО в разі загрози їхній безпеці. Польща, хоча партнерство не гарантувало їй вступу до Альянсу, вирішила приєднатися до програми вже в лютому і була надзвичайно активна під час її реалізації. Доказом польської діяльності були численні пропозиції щодо спільних заходів. Як перша держава-учасниця програми Польща прийняла проект індивідуального партнерства. Перші військові навчання в рамках «Партнерства заради миру» проходили в Бєдруську поблизу Познані за участю підрозділів із 13 держав-членів та країн-партнерів.
У липні 1994 р. Білл Клінтон під час свого першого візиту до Варшави заявив, що розширення НАТО не є питанням «чи», а «коли і як». У 1995 р. Палата представників Конгресу США прийняла резолюцію, яка передбачала розширення НАТО на Чехію, Польщу, Словаччину та Угорщину. Президент Білл Клінтон у своєму виступі в Детройті вперше назвав конкретну дату розширення НАТО – не пізніше 1999 р., до 50-річчя Альянсу.
Саміт НАТО в Мадриді в липні 1997 р. вирішив запросити Польщу, Чехію та Угорщину до переговорів про членство в Альянсі. Переговори почалися у вересні 1997 р. Перемовини проходили в рамках чотирьох раундів і стосувалися, зокрема, оборонної співпраці та фінансових питань, пов’язаних із членством Польщі. Наприкінці року Північноатлантична рада підписала протоколи про приєднання Польщі, Чехії та Угорщини. На цьому етапі представники Республіки Польща були включені до роботи більшості органів НАТО. Першим послом Польщі в НАТО став Анджей Товпік.
У січні 1999 р. генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана оприлюднив офіційне запрошення до членства в Альянсі. Польська дорога до НАТО завершилася в місті Індепенденс в американському штаті Міссурі 12 березня 1999 р., де міністр закордонних справ Республіки Польщі Броніслав Геремек передав Державному секретарю США акт приєднання Польщі до Північноатлантичного Альянсу. З того моменту Польща стала формальною стороною Вашингтонського договору і членом Північноатлантичного альянсу.
Джерело: Wprost
