74 роки тому, 2 жовтня 1944 р., завершилося Варшавське повстання. Лідери повстання, позбавлені надії на допомогу союзників і в страху перед голодом, вирішили здати місто. Таким чином, через 63 дні закінчилася боротьба за звільнення Варшави, яка, за наказом Генріха Гіммлера, мала зникнути з лиця землі.

Наприкінці вересня 1944 р. послаблюються та капітулюють головні пункти опору повстанців – Мокотув і Жолібож. Німці розбивають польські війська, які підтримують повстання з Кампіносу.

«Позбавлене поставок Середмістя повинне боротися з голодом та епідемією, яка загрожує місту. В таких умовах генерал Тадеуш Бур-Коморовський приймає рішення про переговори щодо припинення бойових дій», – пояснює історик із Музею Варшавського повстання Катажина Утрацька.

«Командування повстання усвідомлює, що не може розраховувати на будь-яку допомогу ззовні. Червона армія стоїть на правому березі Вісли й не виявляє жодної активності. Ми не можемо розраховувати на допомогу західних союзників. Варшава практично голодує, бракує ліків, перев’язок, води», – розповідає вона.

В Ожарові ввечері 2 жовтня 1944 р. було підписано угоду про припинення військових дій у Варшаві. Згідно з нею, німці мали захистити приватну та державну власність столиці.

«Найважливіші положення угоди стосуються подальшої долі цивільного населення та солдатів, – вказує Утрацька. – Усі солдати мали йти в полон і користуватися правами, передбаченими Женевською конвенцією. Німці наполягали на тому, щоб місто залишили усі жителі. Повстанці виїжджають із столиці 4 та 5 жовтня 1944 р.».

«Поляки не знали про наказ СС-рейхсфютера Генріха Гіммлера, який наказав знищити місто і вбити більшу частину його населення. Варшава мала припинити існування і перетворитися на перевантажувальний пункт для німецької армії. Через ці накази німці не виконують домовленостей із поляками. Більшість солдатів потрапляють до таборів для військовополонених, а півмільйона цивільних осіб – до таборів на півдні Польщі на примусові роботи та до Німеччини в табори смерті. Німці починають систематичне знесення Варшави та грабунок. Після поразки повстання з Варшави вивозили усе, що представляло хоч якусь цінність», – підкреслює історик, доктор наук Шимон Нєдзєля.

Більше 500 тис. мешканців Варшави депортували на південь Польщі, раніше вони пройшли транзитний табір у Прушкові. Частину мешканців відправили на примусові роботи та в табори знищення. В угоді з Німеччиною було підкреслено, що нерухомість у Варшаві не постраждає. «Але все сталося зовсім інакше», – зазначає історик.

Шимон Нєдзєля вказує на те, що відбувся один із найбільших в історії грабунків багатства польського і світового культурного доробку.

«У Варшаві перед війною були коштовні речі, які після повстання викрали й відвезли до Німеччини. Отже, можна сказати, що Еріх фон дем Бах підписав одне, а німці зробили протилежне», – звертає увагу історик.

Під час Варшавського повстання загинули 16–18 тис. повстанців, від 120 до 180 тис. цивільних та близько 2 тис. солдатів 1-ї армії польського війська. Втрати німецької сторони коливаються від 1 до 10 тис. загиблих. У результаті боїв і безпосередньо після них було зруйновано близько 55–60 % забудови міста, але є також місця (наприклад, Старе місто), де масштаби руйнувань сягнули більше 90 %.

Після падіння повстання та евакуації більшості населення в руїнах переховувалися від декількох десятків до декількох тисяч «варшавських Робінзонів». Це були євреї, інші мешканці та колишні солдати. Деякі з них житимуть у руїнах до 17 січня 1945 р. до входу в місто Червоної армії.

Джерело: TVP Info