Відповідно до рішення Воєводського адміністративного суду в Лодзі, допомога на виховання дітей може надаватися іноземцям навіть тоді, коли не всі члени сім’ї проживають на території Польщі.
Мер Лодзі відмовила Тамарі К. у наданні соціальної допомоги на виховання дітей за програмою «500+», посилаючись на те, що не було дотримано умови спільного проживання всіх членів сім’ї на території Польщі. Чоловік заявниці живе і працює в Україні.
У рішенні воєводи пояснюється, що, відповідно до ст. 1 ч. 2 закону «Про державну допомогу у вихованні дітей», право на допомогу на виховання мають:
а) до яких застосовуються положення про координацію систем соціального захисту;
б) якщо це виникає із двосторонніх міжнародних договорів про соціальне забезпечення, стороною яких є Республіка Польща;
в) що перебувають на території Польщі на підставі дозволу на тимчасове проживання, виданого у зв’язку з обставинами, про які йдеться в ст. 127 закону від 12 грудня 2013 р. «Про іноземців», якщо вони проживають із членами сім’ї на території Республіки Польща;
г) що мають картку тимчасового проживання із доступом до ринку праці, якщо вони проживають із членами сім’ї на території Республіки Польща, за винятком громадян третіх країн, які отримали дозвіл на роботу на території держави-члена ЄС на період, що не перевищує шести місяців, громадян третіх країн, що отримали дозвіл на проживання з метою навчання, а також громадян третіх країн, які мають право на роботу на підставі візи.
У своїй апеляції адвокат Тамари К. заявив, що не можна категорично заявляти, нібито закон вимагає, щоби іноземець проживав на території Польщі з усіма членами сім’ї. «Польські родини в аналогічній ситуації, коли батько перебуває за межами Польщі, працюючи та заробляючи на утримання сім’ї, яка проживає в Польщі, отримують таку допомогу, а родині іноземця в таких ситуаціях допомогу не надають», – сказав представник.
Українка підкреслила, що має Карту поляка й готується до одержання польського громадянства, живе в Польщі й має намір залишитися тут, діти ходять у садочки та школу, старша донька вчиться в університеті. Жінка підтвердила, що батько дітей працює в Україні, але не отримує ніякої допомоги на дітей, яку можна було би прирівняти до допомоги на виховання, регулярно приїжджає до сім’ї в Польщу та зможе переїхати тоді, коли вона й діти отримають громадянство.
Розглядаючи справу, Апеляційна колегія самоврядування не знайшла в рішенні порушення принципу рівності, викладеного у ст. 32 Конституції РП. Розмежування суб’єктів законодавства, які мають спільні риси, допускається лише у випадку чітко сформульованого критерію, на підставі якого здійснюється таке розмежування. Законодавець прямо зазначив, що допомога на виховання може надаватися іноземцям, які проживають із членами сім’ї на території Польщі. Недотримання норм ст. 1 ч. 2 п. 2 пп. 2г закону про державну допомогу на виховання дітей повинне призвести до відмови в наданні допомоги на виховання.
Однак Воєводський адміністративний суд у Лодзі інтерпретував положення закону інакше. У вироку від 12 жовтня 2017 р. він анулював обидва рішення.
«Правильна інтерпретація ст. 1 п. 2 пп. 2г закону «Про державну допомогу у вихованні дітей» не може призвести до висновку, що допомога на виховання надається виключно у випадку спільного проживання на території Польщі усіх членів сім’ї іноземця. Так само й у випадку польських родин, де один із батьків працює за кордоном, а інший проживає із дітьми в Польщі», – пояснив суд.
Суд не мав сумнівів, що наміром законодавця було виключити випадки отримання допомоги особами, які не проживають у Республіці Польща. «У цій справі особа, уповноважена на отримання допомоги, проживає з дітьми в Польщі, а зібрані докази вказують на те, що центр її життя – в Польщі. Тут навчається її старша донька, діти ходять у садочок і лише чоловік працює в Україні», – йдеться в пояснювальній записці.
Джерело: Rzeczpospolita
